Життя без прикрасСторожка зустріла його тишею і запахом хвої; Михайло затопив піч, зварив кашу і сів біля вікна з кухлем чаю. За вікном догоряв захід сонця, забарвлюючи небо в червоні тони, і тоді він побачив його. На краю галявини, за двісті метрів від сторожки, стояв тигр із тим самим шрамом на плечі.
Він дивився на будинок, не рухаючись, просто стояв і дивився. Михайло повільно встав, підійшов до дверей і відкрив їх, відчуваючи холодний вітер в обличчя. Він ступив на ганок і підняв руку у вітанні, знаючи, що звір бачить його.
Тигр не пішов відразу, постояв ще хвилину, потім развернувся і зник у заростях. Але Михайло знав: він повернеться, може, не завтра, але повернеться. Тому що між ними виник зв'язок, який не розірвати ні часом, ні відстанню. Це була клятва лісу, мовчазна, але непорушна.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.