Бабуся мала рацію: один запис розмови відкрив онукові очі на наречену

— Зателефонуйте мені, коли прилетите, — говорила вона. — І приїжджайте в гості.

— Обов'язково.

У літаку додому Діма повернувся до бабусі.

— Бабусю, я закохався.

— Знаю, онучку.

— І це зовсім інше. З Ксенією мені спокійно. Легко. Я можу бути собою. І вона бачить мене справжнього. І їй подобається саме такий. Це і є справжнє кохання, Дімо? Коли тебе кохають просто за те, що ти є?

— Так, це і є справжнє кохання.

— Я хочу зустрічатися з нею. Серйозно.

— Не поспішай, — Анна Петрівна накрила його руку своєю. — Дайте одне одному час. Пізнайте краще. Якщо це справжнє, воно нікуди не дінеться.

Через дев'ять місяців Діма дійсно переїхав до Ксенії. Знайшов роботу в IT-компанії, орендував квартиру недалеко від галереї.

З Ксенією вони зустрічалися щодня, гуляли містом, ходили в театри. Вона показувала йому своє місто, він ділився ідеями про свої проєкти.

Ще через три місяці Діма зателефонував Анні Петрівні.

— Бабусю, я освідчився Ксенії. Вона погодилася.

— Вітаю, онучку, — Анна Петрівна усміхалася крізь сльози. — Я так рада за вас.

— Весілля хочемо в Тоскані. Маленьке, тільки найближчі. Ти приїдеш?

— Звісно приїду. Я б ні за що не пропустила.

Весілля було у вересні, на віллі серед виноградників та оливкових гаїв. Небо синє, повітря тепле, пахло лавандою.

Діма стояв біля імпровізованого вівтаря у світлому костюмі, дивився, як до нього йде Ксенія у простій білій сукні з вінком із польових квітів. Вони обмінялися обітницями, поцілувалися під аплодисменти гостей. Анна Петрівна сиділа в першому ряду, витирала сльози. Поруч Віра теж плакала.

— Ми зробили це, Ганнусю, — шепотіла вона. — Врятували хлопчика.

— І він знайшов справжнє кохання. Він сам знайшов, — Анна Петрівна усміхалася. — Ми просто допомогли трохи.

Увечері на віллі була вечеря під відкритим небом. Горіли свічки, грала музика, сміялися гості. Діма танцював із Ксенією, дивився на неї так, як дивляться на найдорожче, що є в житті. Анна Петрівна спостерігала за ними і думала про те, як же добре, що вона послухала свою інтуїцію. Що не побоялася перевірити Аллу.

Що дала Дімі можливість самому побачити правду. Іноді кохання потрібно захищати. Навіть від тих, хто прикидається коханням. І тоді справжнє щастя обов'язково знайде дорогу.