Через два дні після народження доньки свекруха засумнівалася в її належності до родини, але лікар невдовзі розставив усе по місцях

Соломія народилася раннього ранку після довгих, виснажливих пологів. Міцна дівчинка, трохи більше трьох кілограмів, із темним волоссячком, що м’яко прилипло до голівки. Роман, який усю ніч тримав Оксану за руку й виглядав так, ніби сам пройшов половину переймів, розплакався в пологовій залі без жодного сорому.

— Яка маленька, — шепотів він, нахиляючись над донькою. — Господи, Оксано, вона ж зовсім крихітна.

— Це ти в нас розміром із шафу, — втомлено всміхнулася Оксана. — Дитина цілком нормальна.

Вони обоє засміялися — тихо, без сил, тим особливим сміхом людей, які майже добу не спали й раптом отримали цілий всесвіт, загорнутий у лікарняну пелюшку.

Родичі з’явилися ближче до обіду. Галина Петрівна відразу взяла онуку на руки й почала розглядати з прискіпливістю оцінювачки. Олеся стояла поруч, схрестивши руки, тітка Раїса вже тримала телефон так близько, що Оксана мимоволі напружилася.

— Темнувата, — винесла вердикт свекруха. — У нас у родині діти зазвичай світлі.

— І волосся скільки, — підхопила Олеся. — У новонароджених хіба так буває?

— У сусідів онучка народилася — рожева, лисенька, вся в батька, — заторохтіла Раїса. — А тут прямо незрозуміло, в кого вдалася.

— Раїсо, приберіть телефон від обличчя дитини, — спокійно сказала Оксана.

— Я ж для родинного архіву.

— Архів не постраждає, якщо буде на пів метра далі.

Потім Оксана повільно підвелася на подушках і тим самим тоном, яким зазвичай пояснювала студентам основи спадковості, промовила:

— Хочете, я коротко розповім про рецесивні ознаки? Можу навіть схему на серветці намалювати, якщо знайдеться ручка.

— У мене мати теж темненька була, — незворушно вставила Раїса.

— От саме, — сказала Оксана. — Іноді досить просто відкрити родинний альбом, перш ніж виносити вирок немовляті.

Галина Петрівна обережно поклала Соломію назад і підібгала губи.

— Подивимося, що буде далі.

А на третю добу вона вимовила ту саму фразу. Палата була повна людей, хтось приніс мандарини, медсестри квапливо проходили повз, Олеся стояла з переможним виразом обличчя. Галина Петрівна підняла дитину трохи вище й сказала досить голосно, щоб почули всі:

— Ця дівчинка не з нашої крові.

Роман зблід. Оксана усміхнулася. І в дверях з’явився лікар із результатами…