Життя без прикрас«Чудово, підписали контракт на новий об’єкт», — відповів він. Брехня лилася з нього з легкістю гірської ріки. А я кивала й усміхалася, виконуючи свою партію в цьому спектаклі абсурду.
Наступного дня настав час звернутися по допомогу. Набираючи номер Евеліни Лапіної, подруги, з якою я втратила зв’язок після звільнення, я боролася зі соромом. Роки мовчання важким тягарем тиснули на совість, але Евеліна працювала бухгалтеркою і могла допомогти розібратися в хитросплетіннях фінансових документів.
«Зойко, — її голос прозвучав здивовано. — Нарешті озвалася, а я вже думала, ти нас, простих смертних, зовсім забула». «Евеліно, мені дуже потрібна допомога», — вимовила я.
Я запропонувала зустрітися десь подалі від центру. Ми зустрілися в затишній кав’ярні на околиці міста, де точно не водилися представники клану Сіверцевих. Евеліна мала чудовий вигляд: упевнена в собі успішна жінка, поруч із якою я у своєму непоказному светрі почувалася бідною родичкою.
«Господи, Зою, та ти зовсім схудла, — вона окинула мене материнським поглядом. — Що, принц твій на дієту посадив?» Я дістала телефон із фотографіями документів, намагаючись не зустрічатися з нею поглядом.
«Подивися, будь ласка, тільки давай це залишиться між нами», — попросила я. Евеліна заглибилася у вивчення знімків, і з кожною хвилиною її обличчя ставало дедалі похмурішим. Вона замовила другу чашку кави, потім третю, час від часу присвистуючи й хитаючи головою.
Нарешті вона підвела на мене приголомшений погляд. «Зою, люба, та це ж класична схема відмивання грошей через нерухомість, тут такі суми крутяться, що в мене голова йде обертом», — сказала вона. «Гроші надходять із якихось мутних джерел, проходять через підставні компанії, легалізуються через купівлю й продаж об’єктів, а потім благополучно спливають в офшори».
«Твій благовірний по вуха в незаконних схемах», — підсумувала подруга. «І що мені тепер робити?» — у відчаї спитала я. «Бігти в поліцію, поки не пізно», — твердо відповіла Евеліна.
«У мене є знайомий у Департаменті стратегічних розслідувань, майор Ларін Єгор Васильович. Чоловік із принципами, що рідкість у наш час. Якщо хочеш, дам контакт».
Я взяла папірець із номером і всю дорогу додому стискала його в кулаці, намагаючись осмислити масштаб катастрофи. Мій чоловік виявився не просто зрадником і маніпулятором, він був справжнісіньким злочинцем. А я всі ці роки слугувала ідеальним прикриттям для його темних справ: пристойна дружина з хорошої родини, яка створює образ респектабельності.
Телефонувати майору Ларіну виявилося складніше, ніж проникнути до кабінету чоловіка. Я набирала номер і скидала виклик не менше десяти разів, перш ніж знайшла в собі сили дочекатися відповіді. «Ларін слухає», — голос звучав спокійно й упевнено.
«Добрий день, Єгоре Васильовичу, мене звати Зоя Сіверцева, Евеліна Лапіна дала ваш контакт. У мене є інформація про можливі фінансові махінації у сфері нерухомості». «Розумію вас, можете під’їхати сьогодні?» — спитав він.
«Володимирська вулиця, кабінет триста дванадцять, за годину вас влаштує?» — уточнив майор. У будівлі управління витав характерний аромат казенного ремонту впереміш із запахом копіювальної техніки. Майор Ларін виявився чоловіком років сорока п’яти з відкритим обличчям і міцним рукостисканням, із тих людей, яким інстинктивно хочеться довіритися…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.