Домашній кіт тиждень не підпускав нову няню до візочка немовляти, кидаючись на неї з моторошним шипінням

Кур’єр чекав біля входу в метро. Косий осінній дощ заливав бетонні сходи підземного переходу. Людина в мокрій нейлоновій куртці мовчки простягнула Антонові сірий картонний коробок. Антон передав складені купюри. Мокрий папір прилипав до пальців. Усередині коробка лежав чорний пластиковий кубик розміром із сірникову коробку і крихітний об’єктив на гнучкому шлейфі.

Антон повернувся до квартири опівночі. У передпокої пахло мокрою шерстю й пилом. Цвях сидів на взуттєвій полиці. Кіт провів Антона немигним жовтим поглядом, але з місця не зрушив.

Дитяча кімната тонула в темряві. У кутку рівно гудів зволожувач повітря, випускаючи тонкий струмінь пари. Антон увімкнув ліхтарик на телефоні. Затиснув апарат у зубах. Метал корпусу холодив губи. На верхній полиці над пеленальним столиком стояв електронний термометр-гігрометр. Антон дістав із кишені хрестову викрутку. Тонке жало ввійшло в паз на задній кришці приладу. Дешевий пластик сухо клацнув.

Усередині була зелена плата й порожній простір під батарейки. Антон обережно проклав жорсткий чорний шлейф камери між дротами. Крихітний об’єктив ідеально збігся з вузьким вентиляційним отвором на лицьовій панелі. Маленький червоний діод запису він щільно заклеїв шматком чорної ізоляційної стрічки. Пахло каніфоллю й старим нагрітим пластиком. Він вставив батарейки назад. Защіпнув кришку. Поставив прилад на полицю. Вічко камери дивилося точно в центр дитячого ліжечка.

У вівторок вранці прийшла Ірина Валеріївна. Вона повісила своє бездоганне сіре пальто на дерев’яні плічка. Дістала із сумки чисті паперові рушники. Вода у ванній шуміла рівно три хвилини.

Цвях чекав на неї в коридорі. Антон заздалегідь вийшов із кухні. Кіт сидів низько, припавши животом до стертого лінолеуму. Розірване вухо було щільно притиснуте до черепа. Щойно няня ступила в бік дитячої, Цвях видав утробний, вібруючий звук, схожий на гул трансформаторної будки. Він кинувся їй під ноги.

Антон перехопив кота на льоту. Гострі кігті роздерли рукав домашньої кофти. Тканина з тріском розійшлася по шву. Антон заніс звивисту тварину на кухню й зачинив двері. Кіт із силою вдарив задніми лапами в дерев’яне полотно. З того боку почулося глухе, методичне дряпання.

— Це стає небезпечним для режиму, — голос няні долинув із коридору. Звук її кроків стих. — Тварина переносить інфекції й демонструє неконтрольовану агресію.

Антон стояв, притулившись спиною до кухонних дверей. У кишені домашніх штанів важко лежав блок радіоняні. Палець звично намацав шорсткий край синьої ізоляційної стрічки на тріснутому екрані. Цвях і далі дер кігтями низ дверей.

— Я замикатиму його на час вашої зміни, — сказав Антон у порожнечу коридору.

У середу Антон спостерігав за нянею з кухні. Вона мила дитячі пляшечки. Йоржик ходив усередині пластику з ритмічністю метронома. Раз, два, три, чотири. Ополіскування окропом. Поставлення на сушарку під строгим кутом. У квартирі стояла ідеальна, стерильна тиша. Із радіоняні долинало лише рівне шипіння статичних перешкод. Раніше Міша завжди кректав перед сном, видавав короткі звуки. Тепер динамік мовчав…