Дитяча фраза стала головним ключем у справі зниклого батька

Максим перервав її: — У вас є якісь докази, медкарти або заяви в поліцію? Маргарита мовчала кілька секунд, потім різко видихнула. — Я не зверталася до лікарні, я просто терпі ла це. Роман трохи нахилив голову до Максима і прошепотів: — Нам потрібен ордер на екстрений обшук. Запах цементу ще свіжий, та й її тон викликає підозру.

Максим кивнув і розпорядився почати оформлення документів, наказавши, щоб криміналісти були на місці першими зранку. Наступного ранку поліцейські приїхали до невеликого будинку в кінці Кленової вулиці. Головний судмедексперт Лариса Павленко, холоднокровний професіонал, присіла на коліна й принюхалася до нещодавно покладеної плитки. — Цемент ще пахне свіжістю і не до кінця висох. Там унизу щось є, — сказала вона, повернувшись до техніка.

— Починайте свердлити в місці, де колір відрізняється. Маргариту тримали в вітальні під наглядом двох офіцерів. Ані там не було, бо Фаїна відвезла її до бабусі за проханням Максима. Лариса показала рукою: — Зніматимемо шар за шаром, починайте зі світлої плитки. Звук дрилі луною рознісся в наповненому повітрі.

Приблизно через тридцять хвилин перший шар плитки було знято. Під сірим розчином почав проступати шматок темної тканини. Лариса зупинила техніка. — Повільніше, далі працюйте руками. У рукавичках вони обережно розчистили цемент. Один із молодих офіцерів тихо ахнув, коли показалася частина того, що було приховано під шаром розчину.

Максим зробив крок уперед, кілька секунд мовчав, а потім повернувся до Маргарити. — Хочете щось сказати? Маргарита не відповіла і просто відвернулася. Голос Лариси звучав важко. — Чоловік, повністю загорнутий у тканину. Спостерігаються сліди серйозної травми голови, нанесеної тупим предметом.

Роман зробив фотографії місця події, потім присів навпочіпки, щоб підняти невеликий розбитий предмет поруч із знахідкою. — Це телефон, екран тріснув, але ми можемо відновити дані. Максим примружився. — Займіться цим, надішліть його технічним спеціалістам. Один із молодих офіцерів не витримав напруги і поспішно вийшов на свіже повітря.

Лариса залишила це без коментарів, лише зазначивши, що не всі пристосовані до такої роботи. Максим подивився на місце розкопок і кинув погляд на тихий будинок, де легенький вітерець гойдав фіранки. — Це не зникнення і не нещасний випадок, це навмисне діяння, — промовив він. Він повернувся до Романа. — Арештуйте Маргариту Гриценко за підозрою в тяжкому злочині та приховуванні слідів згідно зі статтею сто п’ятнадцятою.

Роман рушив уперед і зачитав їй права. — Громадянко Маргарито Гриценко, ви заарештовані, ви маєте право мовчати. — Мовчати? — гірко усміхнулася Маргарита. — Ви знаєте, скільки років я жила в мовчанні? — Що ж, тепер мовчання нікому не потрібне, — просто відповів Максим.

Звук наручників рознісся по кімнаті, усипаній цементним пилом. Маргарита не чинала опору, лише дивилася на зняту плитку, де щойно розкрилася страшна таємниця, і її погляд був порожнім, ніби їй більше не за що було триматися. По дорозі в ізолятор Роман поглянув у дзеркало заднього виду. Маргарита сиділа нерухомо, як статуя. Він подумав про себе: деякі люди роблять непоправне в пориві люті, але інші, здається, ретельно оркеструють трагедію.

Повернувшись у відділок, Максим скликав екстрену нараду. Присутні були група судмедекспертів, спеціалісти з відновлення даних і прокурор Роза Мартинова, прониклива жінка з поглядом гострим, як лезо. Першою заговорила Лариса Павленко. — Жертва, Юрій Гриценко, помер від удару тупим предметом. Жодних слідів боротьби чи самооборони…