Дитяча фраза стала головним ключем у справі зниклого батька

Начальник поліції Максим Резник підняв погляд на рапорт про подію, який йому щойно передали. Ім’я заявниці — Маргарита Гриценко, суть — зникнення чоловіка, жодних слідів і додаткових приміток. Однак його увагу привернуло те, що заяву подавала не Маргарита, а її сусідка Фаїна Данилова. Разом із нею була чотирирічна дівчинка, міцно притиснута до плюшевого ведмедика, з обличчям блідим, як полотно.

— Вона не хотіла, щоб я відводила малечу, — схвильовано сказала Фаїна. — Але дівчинка сказала щось дивне, вам треба це почути. Максим сів, і його обличчя пом’якшало, коли він подивився на дитину. — Як тебе звати, мила? — лагідно спитав він. — Я Аня, — ледь чутно прошепотіла дівчинка.

— Ти знаєш, куди пішов твій тато? — поцікавився поліцейський. Аня не відповіла одразу, піднявши на нього тремтячі великі темні очі. — Тато під підлогою на кухні, — повільно вимовила вона. Повітря в кімнаті ніби застигло. Максим кину тип погляд на Фаїну, яка помітно поблідла.

Поруч стоячий молодий офіцер тихо прочихнув, намагаючись приховати тремтіння. — Що ти сказала? — Максим нахилився вперед, його тон став обережним. — Тато під кухонною підлогою, — повторила Аня. — Там, де плитка світліша, і татові дуже холодно. Моторошна тиша повисла в кабінеті.

Максим негайно подав знак лейтенанту Роману Мінаєву підійти ближче. — Доставте Маргариту Гриценко до відділку і зберіть оперативну групу. Хочу, щоб місце події оглянули протягом години. Менше ніж за тридцять хвилин Маргарита прибула, виглядаючи значно більш зібраною, ніж очікував Максим. На ній була біла блуза і чорні штани, волосся акуратно зібране, а в очах не було жодної ознаки паніки чи горя.

— Я вже казала вам, — спокійно сказала Маргарита. — Мій чоловік Юрій інколи зникає на кілька днів без попередження. Це сталося не вперше. — І ви не вбачали в цьому нічого дивного? — спитав Максим, не відводячи від неї погляду. — Ні, — знизала вона плечима, додавши, що думала, він повернеться, як і зазвичай.

Тут втрутився Роман: — Але сусіди казали, що чули сварку і звук розбитих речей тієї ночі. Маргарита подивилася на нього і зітхнула. — Ми посварилися, але хто в шлюбі не свариться? Максим кивнув. — А ви нещодавно робили ремонт на кухні? Маргарита трохи затнулася.

— Я переклала плитку, бо там з’явилася пліснява, і зробила це сама. — Сама переклала? — здивовано перепитав Максим. — Так, — швидко відповіла Маргарита. — Я дивлюся навчальні відео в інтернеті. Роман дістав USB-накопичувач. — Ваш сусід Едуард Морозов надав записи з камери спостереження.

— На відео видно, як ви вивозите Аню з дому близько третьої години ночі, а повертаєтеся сама з будівельними матеріалами. Не хочете пояснити? Маргарита прикусила губу. — Я не хотіла, щоб Аня дихала пліснявою, тому відвезла її до подруги. А щодо матеріалів — я просто хотіла сама полагодити підлогу.

Максим здивовано підняв брову. — Жодних чеків на матеріали, жодного підрядника, жодного офіційного повідомлення про ремонт. А ваша дитина говорить, що її батько під кухонною плиткою, що виглядає досить дивним збігом. Маргарита стиснула кулаки, її голос підвищився. — Ви звинувачуєте мене у злочині проти власного чоловіка?

— Ми нікого не звинувачуємо, ми просто ставимо запитання, — спокійно відповів Максим. — І ваші відповіді, схоже, не сходяться. Маргарита раптово повернулася до Романа. — Ви слідчий, але чи знаєте ви щось про нещасливий шлюб? Чи знаєте ви, що Юрій піднімав на мене руку?