Дитяча фраза стала головним ключем у справі зниклого батька

— Вам є що сказати? — прямо спитала Роза. — Ні, — відповіла Маргарита глухим голосом. — Ви вскрили підлогу на кухні, там був Юрій. Темний тканинний мішок, сліди, телефон і зламані годинники, що зупинилися в той момент, коли ви вивели дочку на вулицю. Вам нічого додати?

Маргарита слабо, гірко усміхнулася. — Припускаю, ви раді, що виявилися праві. Роза нахилилася вперед. — Мені не треба бути правою, мені потрібна правда. І вам потрібно вирішити, ким ви є у цій ситуації.

Маргарита не відповіла, вона встала й почала повільно ходити по камері. Не обертаючись, вона промовила: — Юрій сказав, що йде від мене і забере Аню. Я не могла цього допустити. Роза прищурилася: — Ви визнаєте, що це зробили? Маргарита промовчала.

— Ви все спланували: прикинулися, що вивозите дочку як алібі, купили матеріали, щоб переробити підлогу тієї ж ночі. Це не випадкова спалах люті, це був розрахунок. — Він зводив мене з розуму, — прошепотіла Маргарита. — Я почувалася привидом. Якби я не нанесла удар першою, мене б просто викинули.

Голос Рози став холодним. — Ви могли б розлучитися з ним, ви могли б подати заяву. Але натомість ви обрали найгірший шлях і заховали його під тією самою підлогою, де ваша дитина грається щоранку. Маргарита стиснула кулаки, її голос став різким: — Я не шкодую про це.

Відділ цифрової криміналістики технік Степан Харитонов сидів за комп’ютером, не відриваючи очей від екрана. З пошкодженого телефону щойно витягли короткий відеокліп. Лише тридцять вісім секунд, але це була безцінна вилка. Максим і Роман стояли позаду нього.

На екрані з’явилося нічне відео, судячи з усього, із внутрішньої камери, встановленої високо в кутку кухні. На відео Юрій стояв обличчям до Маргарити, тримаючи в руках невелику валізку. — Маргарито, я йду. Мій адвокат зв’яжеться з тобою зранку, — чітко сказав він.

— Ти нікуди не підеш, — відповіла Маргарита низьким голосом. — Я не хочу, щоб Аня це бачила. Юрій відвернувся. Маргарита підняла предмет, схожий на важку сковорідку, і кинулася до нього ззаду.

На цьому моменті відео обірвалося. Голос Степана задрожал: — Це все. Це весь кліп. Максим стиснув кулаки: — У нас є все необхідне. Тепер чекаємо суду.

Того вечора Катерина тримала Аню на руках. Дівчинка заснула після кошмару, її волосся було вологим від холодного поту. Катерина прошепотіла: — Твій тато буде почутий. А ти знову житимеш як дитина, а не як свідок страшних подій.

Ззовні почався легкий, але холодний дощ. А під знятою плиткою кухня тепер стояла порожня, але наслідки події вбралися в кожний шов, немов останнє дихання спокійного чоловіка. Офіційне попереднє слухання відбувалося в обласному суді. Всередині повітря було таким важким, що видавалося важко дихати.

Маргариту Гриценко привели в сірій в’язничній формі, її волосся більше не було акуратно укладене, як у перший день. В її очах усе ще читався виклик, але вони також видавали втому й напруження. На протилежному боці була прокурор Роза Мартинова з її звичним суворим обличчям. Поруч із нею сиділи детектив Максим Резник і слідчий Роман Мінаєв.

На трибунах тихо сиділа Катерина, мати Юрія, міцно стискаючи руку онучки Ані, яка слухняно сиділа поруч із нею. Роза спокійно почала: — Громадянко Маргарито, сьогодні ми даємо вам можливість розповісти усю правду. Це ваш останній шанс пояснити свої дії. Якщо ні, доказів достатньо, щоб пред’явити обвинувачення в повному обсязі закону.

Маргарита гірко усміхнулася. — Правду? З яких це пір ті, хто в кайданках, отримують привілеї розповідати свою версію подій? Максим холодно відповів: — З того моменту, як ви обірвали життя свого чоловіка. З того моменту, як ви перетворили свою кухню на сховище людини, яку ваша дочка звала татом.

Маргарита поглянула на Катерину й Аню; її очі на мить похитнулися, але швидко повернулися до спокою. — Юрій не був тим святим, яким ви його вважаєте. Роман здивовано підняв брову: — Поясніть. Маргарита облизала губи, а потім почала говорити, зважуючи кожне слово без емоцій.

— Коли ми тільки одружилися, Юрій був ніжним і добрим. Але згодом він змінився, почав контролювати мене, допитувати про кожне повідомлення, про кожен контакт. Я звільнилася з косметичного магазину, бо він казав, що я надто відверто одягаюся. Я припинила спілкування з друзями, бо він вважав, що вони на мене погано впливають.

Максим втрутився: — У вас є медкарти? Документи про психологічний або фізичний тиск? — Ні, — одразу відповіла Маргарита. — Бо мені ніколи не спадало на думку заявляти на людину, з якою я колись ділила постіль. Я думала, що зможу витерпіти це заради Ані.

Роза підняла руку. — А згідно з записами терапевта Юрія, доктора Федора Савенка, саме ви демонстрували контрольну поведінку. Він писав: «Юрій проявляє ознаки стресу від життя з жінкою, яка імпульсивна, маніпулятивна і схильна до депресивних спалахів». — Він це вигадав, — прошипіла Маргарита скрізь зуби.

— Тоді як щодо ваших повідомлень колишній найкращій подрузі Ларисі Мітенко? — Роза прочитала вслух: — «Якщо Юрій піде від мене, я потурбуюся, щоб він більше нікуди не пішов. Є спосіб змусити людину замовчати назавжди, якщо залишатися достатньо холоднокровною». Маргарита стиснула кулаки. — Я просто випускала пар. Максим встав, поклавши доказ на стіл.