Дивний метод: бідна дівчинка зробила те, до чого не додумалися лікарі

Реакція Ксенії була негайною і лякаючою. Вона зщулилася, притиснула ляльок до грудей і почала злегка тремтіти. Дмитро відчув, як кров холоне в жилах.

— Ксюшо, моя любов, мама говорила тобі щось про те, щоб не говорити?

Ледь чутним голосом Ксенія прошепотіла:

— Мама каже, що якщо я буду говорити, станеться щось погане.

Світ Дмитра похитнувся.

— Яке погане, моя любов? Що… що ти підеш? Що ти мене більше не будеш любити? Що люди дізнаються секрет?

— Який секрет, Ксюшо?

Але Ксенія повернулася до свого мовчання, явно налякана тим, що розкрила занадто багато. Дмитро м'яко обійняв її.

— Моя любов, послухай мене уважно. Я ніколи не піду від тебе. Я люблю тебе більше за все на світі, говориш ти чи ні. І немає такого секрету, який може це змінити.

Вперше за ці дні Ксенія подивилася йому прямо в очі.

— Правда, татусю?

— Правда, принцесо. Хочеш зараз поїхати до Надії?

Перетворення в Ксенії було миттєвим. Її очі загорілися, і вона енергійно кивнула.

Того дня, коли вони приїхали на звичайний кут, Надія підбігла к машині з великою усмішкою.

— Ксюшо, ти ще говорила?

Ксенія повністю опустила вікно і, на подив Дмитра, чітко сказала:

— Привіт, Надіє. Як справи?

Надія закричала від радості.

— Ти так красиво говориш! Ти більше не боїшся!

— Ще трішки боюся, — зізналася Ксенія. — Але з тобою я почуваюся в безпеці.

Дмитро спостерігав за обміном із сумішшю радості та зростаючого занепокоєння. Було очевидно, що Ксенія могла говорити прекрасно. Що зробила Вікторія, щоб тримати її в мовчанні всі ці роки?

— Надіє, — сказав Дмитро. — Хочеш подивитися наш будинок? У Ксюші багато іграшок, які вона хотіла б тобі показати.

Очі Надії округлилися.

— Правда? Будинок багатих?

Ксенія засміялася, звук якого Дмитро не чув роками.

— Так, але найвеселіше — це сади. Там є басейн і гойдалки.

Дорогою в Кончу-Заспу Надія не переставала ставити запитання.

— У вас правда є басейн? А скільки кімнат?

— Є садівник, — Ксенія відповідала на все із заразливою радістю. Здавалося, присутність Надії звільнила не лише її голос, а й усю особистість, яка була пригнічена роками.

Приїхавши до маєтку, Надія залишилася без слів. Ідеально доглянуті сади, фонтан біля входу, мармурові колони — все було як казка для дівчинки, яка жила у двокімнатній квартирі у спальному районі.

— Ксюшо, ти живеш у палаці! — вигукнула Надія.

— Ходімо, покажу тобі свою кімнату, — сказала Ксенія, беручи її за руку.

Дмитро йшов за ними, спостерігаючи, як Ксенія повністю перетворюється в присутності Надії. Вона говорила, сміялася, бігала — все, що мала робити роками. У кімнаті Ксенії Надія дивувалася колекції ляльок, книжкам, іграшкам, що заповнювали кілька полиць.

— У тебе більше іграшок, ніж у всьому магазині на Хрещатику. Хочеш, пограємо? — запитала Ксенія.

— Можемо грати у що хочеш.

Поки дівчатка гралися, Дмитро пішов у свій кабінет і зателефонував доктору Соколову, неврологу Ксенії.

— Докторе, мені потрібно поставити пряме запитання. Чи можливо, що хтось давав Ксюші щось, щоб не дати їй говорити?