П’ять років сестра відпочивала на морі за мій рахунок, але цього разу чоловік купив путівку лише для нас двох. Реакція мами й сестри виявилася несподіваною

«Оксано, ти мені скинь геолокацію будинку, бо я хочу заздалегідь подивитися, де там найближчий супермаркет. Роман без свого темного пива на відпочинку починає психувати, сама знаєш. І ще скажи господарям, щоб цього разу поставили нормальний мангал, а не ту іржаву бляшанку, як торік».

Голос молодшої сестри в динаміку телефона звучав бадьоро. По-господарськи. Лена говорила так, ніби віддавала розпорядження хатній робітниці.

Оксана стояла біля прасувальної дошки. Вона методично водила праскою по чоловіковій сорочці, дивлячись, як пара розгладжує дрібні складки на комірі. У квартирі було тихо.

Лише рівномірно гуділа пральна машина у ванній. «Оксано, ти мене чуєш?» Голос сестри став роздратованим. «І спитай про дитяче ліжечко для малої. Минулого разу матрац був продавлений».

Оксана обережно поставила праску на підставку. Вимкнула її. Взяла телефон у руку, вимикаючи гучний зв’язок.

«Лено, я не орендувала будинок цього року й не буду дзвонити жодним господарям».

На тому кінці зависла пауза. Було чути, як на задньому плані кричать племінники й бурчить телевізор.

«У сенсі не орендувала?» Лена всміхнулася, але якось напружено. «Червень закінчується, ми за три тижні виїжджаємо. Ти що, забула? То давай швидше бронюй, а то всі нормальні варіанти розберуть. Я в ту халупу без кондиціонера, як три роки тому, не поїду».

«Ти не зрозуміла?» — рівним, сухим голосом відповіла Оксана. «Я взагалі не бронювала будинок. Ми з Дімою купили тур. У готель. Лише на двох. Ми відлітаємо п’ятнадцятого числа».

Тиша стала важкою, щільною. Оксана підійшла до вікна, подивилася на запилену міську вулицю. По шибці повзла муха.

«Зачекай». Голос сестри здригнувся, а потім різко пішов угору, набираючи децибели. «Який готель? Який тур на двох? Оксано, ти при своєму розумі? Ми з Романом уже написали заяву на відпустку. Мама вже дістала валізу з антресолей. Ми дітям море пообіцяли».

«Лено, я вас не змушувала писати заяву на ці дати. І море ви можете показати дітям самі. Ви обоє працюєте».

«Та звідки в нас гроші на будинок? — зірвалася на крик сестра. — У нас іпотека, у нас гуртки. Ми завжди їздили разом, ти завжди все оплачувала, бо в тебе зарплата більша. Ми розраховували на тебе. Ти нас просто кинула, так?»

«Я вас не кинула. Я просто хочу відпочити. Сама. Без готування на вісімох. Без прибирання».

Оксана не стала дослуховувати, як сестра набирає в легені повітря для нової істерики. Вона просто натиснула на червону кнопку…