Корова тиждень не відходила від пересохлого колодязя: кого довелося діставати старому фермеру

Світанок над полтавським селом Березівка наступав неспішно, поступово забарвлюючи ранковий горизонт у ніжні персикові та рожеві тони. За вкоріненою роками звичкою фермер Василь Петрович Коваленко прокинувся рівно о п'ятій ранку. За сорок років сільського життя його внутрішній біологічний годинник став працювати бездоганно, тому потреба в механічному будильнику давно відпала. Остаточно прогнавши залишки сну, чоловік одягнувся і звично вирушив оглядати свої великі володіння.

Опинившись на дерев'яному ґанку добротного будинку, зведеного батьком ще в сімдесятих роках, господар досвідченим оком окинув двір. У спеціальному загоні умиротворено жували сіно дванадцять дійних корів, а зі свинарника доносилося задоволене рохкання ситих мешканців. Строкаті кури енергійно копошилися у вологій від роси землі, старанно вишукуючи ранніх дощових черв'яків. Але увагу фермера відразу ж привернув дивний пейзаж: його найкраща корова Бурьонка нерухомо завмерла біля старого колодязя на краю ділянки.

Ця незрозуміла картина повторювалася щоранку протягом останніх п'яти років, залишаючись для господаря справжньою головоломкою. Бурьонка завжди вважалася справжньою гордістю ферми, виділяючись серед решти стада неймовірно лагідною і доброю вдачею. Василь Петрович викупив цю велику карооку красуню ще крихітним телям у сусіда і вигодовував власними руками. Завдяки такій щирій турботі між людиною і рекордсменкою за надоями виник глибокий зв'язок, при якому тварина розуміла власника з півслова.

Однак цілу п'ятирічку поспіль з першими променями сонця Бурьонка незмінно вирушала до покинутого джерела і годинами вдивлялася в його темряву. Спочатку Коваленко вважав це простою випадковістю або кумедною примхою, що не варта особливої уваги. Пізніше він вирішив, що рогатій улюблениці з невідомих причин просто подобається відпочивати саме в цьому тихому куточку. Але з часом лякаюча постійність таких дивних ранкових бдінь почала викликати у чоловіка цілком обґрунтовану тривогу.

Сам колодязь був історичною спорудою, яку дід фермера, Іван Степанович, викопав у далекому тисяча дев'ятсот двадцять третьому році. Сімейна легенда свідчила, що предок витратив на це ціле літо, з величезними зусиллями пробиваючи важку глину і кам'яні породи. Глибина вийшла досить солідною — майже двадцять метрів, і довгі десятиліття саме звідси вся родина брала чисту питну воду. Коли в дев'яностих роках у село провели центральний водопровід, кам'яна споруда заросла бур'яном і перетворилася на своєрідний пам'ятник минулому.

Фермер тихенько хмикнув, звертаючись до корови, і вголос поцікавився, що ж вона знову намагається розгледіти в цій бездонній ямі. Бурьонка навіть вухом не повела в бік господаря, що підійшов, продовжуючи свій незрозумілий гіпнотичний сеанс. Її великі карі очі були невідривно спрямовані в морок споруди, а з ніздрів на прохолодному повітрі виривалися густі хмаринки пари. Тварина застигла як статуя, немов перебуваючи в глибокому трансі, і лише зрідка відганяла хвостом настирливих ранкових мух...