Мільйонер поставився до дівчини з холодною байдужістю, а за кілька годин зрозумів, кого врятував

Наступні три доби перетворилися на щільний графік, де кожна година була зайнята. Артем подав документи точно в обіцяний час і надіслав скан судової ухвали: клопотання було задоволене, а примусове повернення призупинялося до перевірки підстав госпіталізації. У повідомленні адвокат додав: «Олег дізнається не відразу. Використайте найближчу добу».

Тоді ж Артем отримав тимчасову довідку, що посвідчувала особу Ірини. Документ дозволяв їй офіційно проходити обстеження й згодом оформити реєстрацію за місцем фактичного проживання.

Перше обстеження призначили в місцевій приватній клініці у психіатрині Наталії Ігорівни Левченко, якій адвокат довіряв. Друге вдалося погодити через чотири дні у великому місті, приблизно за двісті п’ятдесят кілометрів. Третю експертизу Максим організував на кінець тижня в клініці міжнародного рівня в далекому північному місті.

Ірина оселилася в кімнаті Оксани. Вона нічого не просила, вставала рано й на той час, коли Максим спускався на кухню, вже сиділа над списаними аркушами.

— Що ви записуєте?

— Відновлюю хронологію. Дати, зустрічі, документи, прізвища працівників. Поки пам’ять повертає деталі, їх треба закріпити.

Максим купив їй простий телефон із заздалегідь оплаченою сім-карткою, не прив’язаною до її імені. Перш ніж узяти апарат, Ірина уточнила, чи чиста реєстрація номера. Почувши підтвердження, відразу почала переносити туди нотатки.

На третій вечір Максим застав її з ноутбуком. Вона не закрила екран, а розвернула його до нього.

— Це відкритий реєстр компаній. За час моєї госпіталізації змінився склад учасників «Вектор-Логістик». Олег переоформив тридцять відсотків через фірму «Ресурс-Партнер». Разом із повноваженнями за довіреністю це давало йому фактичний контроль над моєю часткою й рішеннями компанії.

— Ці дані можна долучити до справи?

— Можна, але оформити має Артем.

Вона вже робила знімки екрана й надсилала їх адвокатові. Максим дивився, як упевнено Ірина орієнтувалася у виписках і зв’язках між компаніями. Вантажоперевезення не були красивим бізнесом: договори, водії, накладні, затримки, щоденні розрахунки. Дев’ять років такої праці не можна було зобразити заднім числом. Вона справді знала створену нею компанію до дрібниць.

— Коли ви востаннє бачили Лізу? — спитав він.

Ірина закрила ноутбук не відразу.

— У день, коли мене забирали. Вона стояла в коридорі з сірим іграшковим зайцем. Завжди спала з ним. Олег щось говорив їй, а я не чула. Ліза не плакала — і це було страшніше за сльози.

Її пальці стиснули кришку ноутбука.

— Вона напевно вирішила, що я покинула її. Для шестирічної дитини два місяці — величезний строк.

— Ви її повернете.

— Поверну, — твердо сказала Ірина. — Тому я тут, а не знову в тій клініці.

На перше обстеження вона зайшла сама, щоб не привертати зайвої уваги. Максим майже три години чекав у машині. Коли Ірина повернулася, обличчя в неї було спокійне, лише трохи бліде.

— Тести, докладна бесіда, історія стану. Левченко ставила правильні запитання. Висновок буде за два дні. Ще взяли кров на сліди препаратів. Деякі речовини виявляються до десяти тижнів після останнього введення. Із клініки я пішла менше тижня тому — можливо, ми встигли.

Якщо аналіз підтвердить введення сильного препарату, історія перестане бути суперечкою двох подружжя: у слів Ірини з’явиться матеріальне підтвердження.

На зворотному шляху Ірина несподівано попросила Максима розповісти про себе.

— Я четвертий день живу у вашому домі, а знаю лише ім’я й професію. Мені ніяково.

— Мені — ні.

— А мені так.

Він поступився. Розповів, що йому тридцять вісім, що його компанія «Опора» будує житло середнього цінового рівня в кількох регіонах. Починав виконробом, потім зібрав команду й узяв кредит на перший власний проєкт. Одружений був, але три роки тому розлучився. Дітей немає.

— Чому розійшлися?

— Я весь час працював. Дружина сподівалася, що колись це зміниться, а я не змінився. Ніхто не винен, просто очікування виявилися різними.

Ірина не стала казати, що їй шкода, і не вдавала розуміння. Лише кивнула. Це Максимові сподобалося.

— А одяг належить вашій сестрі?

— Оксані. Вона іноді приїжджає.

— Передайте їй дякую.

Далі вони їхали мовчки, і вперше мовчання не було ні важким, ні вимушеним. Воно нагадувало тишу між людьми, зайнятими однією справою.

Удома Максим занурився в накопичену роботу. Один будівельний проєкт зупинився через зміну архітектора, потрібні були дзвінки й погодження. Близько десятої вечора Ірина постукала до кабінету.

— Артем надіслав повідомлення. Олег уже знає про заяву й тимчасову заборону. Його юристи запросили відомості про вашу адресу під виглядом звичайної перевірки.

Максим відклав документи.

— Звідки в Артема інформація?

— У нього джерело в суді. Виходить, вони шукають мене.

— Отже, на другу експертизу виїжджаємо завтра о шостій ранку, а не післязавтра.

— Якщо моя присутність створює вам проблеми, скажіть прямо. Я піду й знайду інший спосіб.

Вона говорила не заради красивого жесту. Ірина справді була готова відмовитися від єдиного безпечного місця, якщо вважала, що не має на нього права.

— Нікуди ви не підете. Я зараз подзвоню до клініки. Ідіть відпочивати.

Коли двері кабінету зачинилися, Максим набрав потрібний номер. Олег діяв швидше, ніж вони очікували, а отже, звичний темп більше не годився. Тепер запізнення навіть на один день могло вирішити все, бо їх уже почали шукати…