Життя без прикрас— вражено спитав старий.
— А то, — протягнула вона, показуючи жовті зіпсовані зуби.
— Кажи! — крикнув Матвій Андрійович.
— Грошей дай — скажу. У мене випивка закінчується, — зареготала Марина.
Старий змінився на обличчі.
— Що, знову бити зібрався? — примружилася вона. — Ще раз торкнешся — в поліцію заявлю. Посадять твою стару спину за ґрати.
Вона зареготала ще дужче, коли побачила, як рука Матвія Андрійовича потяглася до гаманця.
— Та що ти там копирсаєшся? — Марина безцеремонно вихопила в нього кілька купюр і відразу сунула їх до кишені.
— Тепер кажи, — зло процідив старий.
— Ну слухай, — Марина нахилилася до його вуха й зашепотіла, явно насолоджуючись владою над ним. Шелест грошей у кишені, здавалося, грів її пропащу душу. — Була в твого Ромки любов ще зі школи. Ольга Соколова. Коли він із нею розійшовся, мало не вив від туги.
— То чому ж розійшлися? — не зрозумів Матвій Андрійович.
— Бо я з’явилася, — без тіні сорому відповіла Марина. — А що, такого перспективного мужика втратити? Та нізащо. У Романа тоді бізнес угору пішов, гроші з’явилися. Мені тільки це й треба було. Хто ж знав, що потім усе покотиться шкереберть?
Старий дивився на неї з відразою й думав: «Яка ж продажна душа. Так холоднокровно ламати людям долі заради грошей — не кожен здатен. Видно, за це доля її й покарала».
Марина помітила осуд у його очах, але лише глузливо всміхнулася й заговорила ще охочіше:
— Що, старий, проклинаєш мене?
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.