На похороні зять повідомив, що не збирається ростити трьох дівчаток, а за тиждень зрозумів свою помилку

дівчатка не просто гралися.

Одного разу він приїхав до доньки на обід і затримався в них лише на чверть години. Соня зустріла його в коридорі з обличчям суворої слідчої.

— Діду, зізнавайся. Ти знову курив?

— З чого ти взяла, Сонечко?

— Від куртки пахне димом. А ти казав, що давно кинув.

— Та який дим? Я повз кафе проходив, там щось смажили, витяжка просто на вулицю.

— Цікаво, — не відриваючись від планшета, сказала Аріна. — Тільки це кафе взагалі в іншому боці від твоєї зупинки. Щоб пройти повз нього, треба було зробити пристойний гак. Маршрут не сходиться, діду.

Мілана сиділа за столом мовчки й дивилася на нього з терпінням слідчої, яка вже все зрозуміла й просто чекає зізнання.

— Навіть не намагайся, тату! — Олена розсміялася, витираючи руки рушником. — Вони зараз усіх перевіряють. Учора кур’єра так розпитували, що він, мабуть, досі дорогу до нашого дому згадує з тремтінням.

— І що з’ясували? — спитав Павло.

— Кур’єр виявився чистий, — серйозно відповіла Соня. — Він затримався, бо літня сусідка пригостила його пиріжками. Ми перевірили. Пиріжки були справжні.

Поворот стався під час сімейної вечері з гостями.

Вадим відсунув тарілку, ліниво обвів усіх поглядом і з усмішкою сказав, що Олена надто багато уваги приділяє дрібницям і живе так, ніби кожна витрата — катастрофа.

— Я просто думаю про майбутнє дівчаток і намагаюся планувати витрати, — спокійно відповіла вона.

— Ось у цьому вся ти, — Вадим усміхнувся й відкинувся на спинку стільця. — Дрібно мислиш. Каструлі, списки, знижки, дитячі гуртки. Це твоя стеля, Олено. Побут і вічна метушня.

Дівчатка сиділи за тим самим столом…