Наречений зблід: що приховувала наречена під весільним вбранням

Вже зовсім скоро вона стане офіційною дружиною і невісткою власника великого холдингу. Звичайно ж, вона буде працювати краще за всіх на фірмі, і це помітить не тільки її чоловік, а й свекор. А там можна і посунути Дмитра, отримавши нарешті омріяне місце керівника відділу.

Так просто здаватися не можна, потрібно терпіти. А зараз можна трохи і розслабитися, поки її майбутній чоловік повіз свою недалеку матір на зустріч з «однокласницею». Подумаєш, цяця яка, могла б і на такси поїхати, а не чоловіка смикати.

Як же ця жінка дратувала Олесю своїми вічними питаннями. Дратували її постійні розпитування, зауваження і погляди. Набридло терпіти і мовчати на її вічні дурні поради про сімейне життя і побут.

Сама в житті нічого не досягла, крім вдалого заміжжя, а вдає з себе. Але сваритися і показувати своє справжнє ставлення до неї поки не можна, ще занадто рано. Ось і одягала Олеся щоразу маску привітної невістки під час спілкування з Наталією Петрівною.

Олеся із задоволенням зробила ковток кави і мило про себе усміхнулася. У цей же час за вікнами автомобіля миготіли луки і поля, ліси і села, селища і міста України. І, нарешті, рано вранці машина зупинилася біля потрібного будинку в невеликому віддаленому селі.

— Це точно тут? — розгублено запитала Наталія Петрівна, озираючись на всі боки. — Точно, я реєстрацію тихенько у Олесі в паспорті підгледів, та й на листах від матері цю адресу бачив. До речі, вона їх складає у свій старий рюкзак, навіть не відкриваючи конверти.

Жінка і молодий чоловік розглядали старий дерев'яний будинок. Матері Олесі, очевидно, належала лише його половина, а друга половина була обшита новим сайдингом і обгороджена високим парканом. Та половина будинку, яка належала матері Олесі, була просто пофарбована в яскраво-блакитний колір.

Проте фарба вже облупилася і давним-давно вигоріла на сонці. Старі дерев'яні вікна і прості фіранки на них лише доповнювали загальну похмуру картину бідності. Однак саме подвір'я було цілком доглянутим, як і великий город за ним.

Всюди рясніли яскраві клумби, а в палісаднику цвіли троянди найрізноманітніших відтінків і сортів. «Та вже ж, нічого красивішого я в житті не бачила!» — лише хмикнула Наталія Петрівна, звернувши увагу на прекрасні квіти і переконуючись у нещирості невістки, яка говорила, що ненавидить землю. «Здрастуйте!» — на шум машини у дворі на поріг вийшла жінка середніх років.

«Ви до мене? Хто ви і в якій справі?» — запитала вона з тривогою. «Я наречений Олесі, вашої доньки. А це моя мама!» — представив їх Дмитро. «І ми до вас поспілкуватися приїхали».

«З Олесею щось сталося?» Жінка зблідла, похитнувшись від страху. «Ні-ні, що ви! З нею все нормально, не переживайте. Просто у нас є питання, на які можете відповісти тільки ви!» — звернулася до незнайомки мати Дмитра.

«Ну що ж, проходьте в хату!» — кивнула господиня. «Я поставлю чайник, ось і поспілкуємося спокійно». Гості увійшли в скромне житло. Наталія Петрівна уважно озирнулася навколо: у будинку панувала ідеальна, майже стерильна чистота.

Все стояло на своїх місцях, ні порошинки, ні смітинки. Незважаючи на явну бідність господарів, у будинку було дуже чисто і по-своему затишно. «Це кімната доньки, і тут все так само, як і тоді, коли вона в ній жила», — Тетяна Вікторівна показувала гостям будинок.

Тут було три невеликі кімнати: вітальня, яка за сумісництвом була і кімнатою господині, крихітна кухонька і кімната Олесі. Вітальня була прохідна, але кімната доньки відрізнялася. По кімнаті Олесі можна було судити, що тут жила сучасна молода дівчина...