Життя без прикрасМатвій розсміявся.
— З нашою Мартою.
Дружина не всміхнулася, і йому довелося пояснювати:
— Собаку вчора прихистили, пам’ятаєш? Я назвав її Мартою. На честь жінки, яка в дитинстві за мною доглядала. От тепер вона за Мишком наглядає.
— Не можна було одразу сказати? А то “Марта” якась, ніби в нас тут ще одна людина з’явилася.
— Та я не навмисне.
— Твоя мати кликала нас до себе. Треба буде якось з’їздити.
— З’їздимо, куди ми дінемося. Але спершу їж, охолоне ж.
— Їм, їм.
Ніна взялася до сніданку й запила його теплим молоком. Пізніше вона зазирнула до дитячої й побачила: Марта сиділа біля ліжечка й мирно сопіла після своєї першої ночі в домі.
Коли Ніна взяла сина на руки, собака відразу прокинулася й уважно подивилася на неї.
— Що дивишся? — тихо сказала Ніна. — Це взагалі-то моя дитина.
Вона пішла годувати Мишка, а Марта рушила за нею. Відтоді собака майже не відходила від малюка, стежила за ним розумними темними очима, ніби їй доручили важливу службу.
Коли ранкові справи закінчилися, Ніна вийшла на подвір’я й побачила той самий сюрприз.
Біля сарайчика ходила курка.
— І коли ти встиг? — здивувалася вона.
— Уранці виходив, зустрів сусіда. Він запропонував молока, яєць і курку дешевше, ніж зазвичай продають. Я подумав, нам згодиться.
— А якщо вона хвора? Ти про це подумав?
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.