Після розлучення я купила на останні гроші старий будинок у селі, але при першій зустрічі він виявився зовсім не таким, як на фотографіях

Повертаючись до підвалу по наступну коробку, Оксана все ще думала про лісничого. Вона підняла стару картонну коробку, але та несподівано вислизнула з рук. По підлозі розсипалися зошити, книжки й старі фотографії. Жінка присіла, щоб зібрати їх, узяла перший знімок і раптом затамувала подих.

Із фотографії на Оксану дивилася її мати — молода Лариса з немовлям на руках. Помилки бути не могло: цим немовлям була сама Оксана. Пальці затремтіли, до горла підкотився клубок. Яким чином сімейна світлина опинилася в підвалі зовсім чужого будинку?

На звороті зберігся збляклий напис: «Життя — це маленьке прощання». Оксана перечитала рядок кілька разів, намагаючись зрозуміти, хто і навіщо його залишив. Серед знімків зблиснув невеликий кулон у вигляді половинки прозорої краплі. Жінка машинально торкнулася грудей і витягла з-під блузки другу половинку прикраси, що належала її матері.

Обидві частини збігалися. Перед Оксаною лежав доказ зв’язку, про який вона ніколи не знала, і від цієї здогадки стало моторошно. Мати майже нічого не розповідала про батька, лише повторювала, що їхні дороги розійшлися, і просила доньку не засуджувати людину, яка не змогла залишитися поруч.

Під одним із зошитів знайшовся ще один знімок. Вродливий статний чоловік обіймав її матір і з усмішкою дивився в об’єктив. У Оксани защеміло серце, по щоках покотилися сльози. Невже колишній господар цього будинку був тією самою людиною, про яку в родині завжди мовчали…