Побутове випробування: як порожній холодильник допоміг мені зняти рожеві окуляри

Тим часом малолітражка Сергія пробиралася крізь суботні затори. Перед тим як їхати до матері, він швидко заскочив у сусідню фермерську крамницю й докупив за списком кілька пляшок соку, фермерських сосисок та інших позицій, щоб повністю виконати запит.

Настрій у нього був дивний. З одного боку, в кишені приємно грів груди важкий конверт, надаючи йому статусу справжнього сина й годувальника.

З іншого — перед очима стояло абсолютно спокійне обличчя Поліни. Вона не кричала, не била тарілки, не чіплялася за його штанини. Це лякало.

Жінка, яка не влаштовує скандалів через порожні полиці й зарплату, що попливла геть, явно замишляє щось глобальне. Він припаркувався біля старої п’ятиповерхівки, насилу витяг пакети, роздуті дорогими продуктами, і поплентався на п’ятий поверх. Задишка мучила нещадно.

Ліфти в цих будинках, здається, принципово не проєктували. Сергій дістав із кишені в’язку ключів, на якій досі теліпався старий ключ від материних дверей, і відчинив їх.

Ніс миттєво вловив густий, насичений аромат запеченого м’яса з часником, важкий запах домашньої здоби й легку нотку дорогого люлькового тютюну.

Тютюн? Сергій насупився. Мати зроду не курила. Він обережно поставив пакети, що дзенькали пляшками, на підлогу й зробив два кроки до кухні.

З-за прочинених дверей долинало бадьоре плямкання й невиразне бурмотіння телевізора. Сцена, що відкрилася його погляду, заслуговувала пензля майстра гіперреалізму. У центрі тісної кухоньки, залитої жовтим світлом лампи, сидів Денис…