Повернувшись із ротації, боєць знайшов свій дім занедбаним, а на столі — прощального листа від дружини. Він уже хотів опустити руки, але раптом із підвалу долинув звук, від якого ВОЛОССЯ СТАЛО ДИБКИ…

У ній Марія зберігала документи на будинок, квитанції, свідоцтво про народження Микити. Папка завжди лежала в шафці над холодильником, між аптечкою і коробкою з лампочками.

Тепер вона лежала на столі. Зверху — аркуш.

Олександр не зняв рукавичок. Розгорнув листа так.

«Сашо.

Я більше не можу.

Не шукай нас. Так буде краще. Будинок заберуть за борги, але це вже не важливо. Я втомилася писати, дзвонити, чекати. Микита хворіє. Грошей немає. Твої виплати затримали, потім сказали — помилка в реквізитах. Усюди треба йти особисто. Я ходила.

Мені сказали: чекайте.

Я чекала.

Пробач».

Далі чорнило розпливлося. Не від води. Від жирної плями. Може, від супу. Може, від пальця.

Він перечитав двічі.

Потім акуратно склав листа назад. Поклав у папку. Застебнув гумку.

На кухонній стіні висів календар за минулий рік. На березневій сторінці Марія обвела червоним колом дату. Біля неї написала: «Микиті — стоматолог». Нижче дрібно: «Подзвонити Саші».

Телефона на тумбочці не було.

Олександр пройшов у кімнату.

Шафа відчинена. Полиці порожні. На підлозі — уламки горнятка з написом «Найкращий тато». Микита подарував його на день народження. Йому тоді було п’ять. Він тримав горнятко обома руками й увесь час зазирав усередину, ніби там могло щось з’явитися.

У дитячій пахло пилом і старим молоком.

Ліжко стояло без матраца. На стіні лишився слід від полиці. Шпалери під нею були світліші. У кутку лежав дерев’яний літачок без одного крила.

Олександр підняв його. Крило він сам колись вирізав із фанери. Нерівно. Марія сміялася й казала, що літак схожий на рибу.

Він сунув іграшку до кишені.

Потім почув…