Самотній мільйонер найняв покоївку з дитиною, не підозрюючи, яку таємницю принесе в дім її донька

Сирий день темнів за вікнами, хоча до вечора було ще далеко. На столі лежали папери Олесі, поруч — фотографія Назара біля мольберта. Мирон Степанович дивився на довідку про смерть, але не торкався її, наче аркуш міг обпекти пальці.

— Мені ніхто не повідомив, — вимовив він нарешті.

— Хто мав? — Олеся всміхнулася без усмішки. — Чоловік казав, що в нього немає рідних. У лікарні спитали про близьку людину — він назвав мене. У морзі була я. На похороні — я, Катерина і дві сусідки. Все.

— У нього був батько.

— У нього був страх перед цим батьком.

Мирон Степанович відвів очі. У цю паузу Софія, уже зігрівши руки об горнятко, раптом спитала:

— Мамо, а цей дідусь злий?

— Він не дідусь, — швидко сказала Олеся.

— А хто?

— Поки що ніхто.

— Якщо була бабуся Соломія, значить, має бути дідусь.

У передпокої загудів домофон. За кілька хвилин Ірина Павлівна ввела до вітальні чоловіка в темному пальті, зі шкіряною текою й обличчям людини, звиклої говорити так, щоб її слухали.

— Богдан Вікторович Коваленко, — відрекомендувався він Олесі. — Я особистий юрист Мирона Степановича. Але зараз важливе інше: я не маю права тиснути на вас, лякати, вимагати документи чи обіцяти те, що не оформлено.

— Уже краще, ніж перше слово біля воріт, — сухо сказала Олеся.

Юрист сів не біля господаря, а навпроти неї.

— Ви вдова Назара Мироновича Левченка?

— Так.

— Шлюб зареєстрований?

— Ось свідоцтво.

— Дитина записана на чоловіка?

— Він сам ходив до служби реєстрації й вписував себе батьком.

Мирон Степанович відвів погляд. Коваленко помітив це, але не зупинився.

— Якщо документи справжні, а батько вказаний у записі про народження, дитина юридично визнана. Жоден заможний родич не може забрати доньку в матері без серйозних підстав і рішення суду. Поява діда, навіть багатого, сама по собі нічого не змінює…