Він був певен, що дружина зрадила його, аж поки не почав розбирати її речі й не побачив несподіване

До маленької сільської крамниці Павло Данилович ішов не поспішаючи й ще здалеку побачив біля ґанку знайому купку жінок. Він мимоволі скривився. Знову зібралися. Знову, видно, перемивають чужі біди й родини, ніби власні справи в них давно перероблені до останньої порошинки.

Він тих балачок терпіти не міг — не за голоси, а за шарудіння пліток, що розповзалося селом, проникало у вікна й осідало на людях липким пилом. На щастя, траплявся він їм рідко. Коли Павлові запропонували перейти на лісовий кордон, сторожувати угіддя й жити в єгерській хатині на узліссі, він погодився одразу. Самотній людині, що стала сама собі карою, вибирати не випадало.

Його самотність і не давала спокою сільським язикам. Чоловік видний, дужий, роботящий, без сім’ї й господині в хаті — а пішов у ліс, ніби від людей відгородився. Та не завжди Павло був таким. У молодості його звали просто Павликом, він працював у полі на техніці, сміявся дзвінко й вважався женихом, за якого будь-яка мати не посоромилася б віддати дочку.

Але потрібна йому була одна-єдина — Оксана. До неї він прикипів ще зі шкільної лави. На випускному, коли гармошка хрипіла на подвір’ї, а над річкою висів теплий червневий туман, вона раптом сама поклала долоню йому на плече й тихо зізналася, що теж чекала його слів. Потім була служба. Оксана пообіцяла дочекатися й дотримала слова без жодної тіні сумніву.

Повернувшись, Павло не ходив манівцями. Майже відразу вони подали заяву на реєстрацію шлюбу, справили гучне весілля й оселилися в домі, що дістався йому від батьків. Дім був старий, але міцний, із низькими стелями й запахом сухих дощок. Вони вірили: тут почнеться справжнє життя. Через вісім місяців Оксана народила хлопчика. Пологи почалися раптово, дитина виявилася слабкою й крихітною, але лікарі заспокоїли: житиме, тільки догляду потребуватиме більше.

Отоді в Павловій душі й ворухнулася перша підозра. Спершу він сам себе за неї ненавидів. Оксана не могла зрадити — не з таким поглядом проводжала його на службу, не такими листами гріла довгі ночі. Але село вміє підкидати жарини туди, де тліє страх. Знайшлися люди, що зашепотіли про «правду». А головного удару завдав чоловік, якого Павло вважав майже братом. Сталося це в лазні, того вечора, після якого колишнє життя почало осипатися, мов гнила стріха…