Він думав, що це маленька жебрачка, поки вона не назвала його на ім'я — Частина 8 з 8

Частина 8 з 8

Вона перезирнулася з чоловіком, і той кивнув, погоджуючись без слів.

— Якщо хочеш, ти можеш жити з нами. Ми оформимо опіку і станемо твоїми батьками.

У тебе буде своя кімната, школа, все необхідне для щастя. Але якщо тобі так подобається тут, ми все влаштуємо, і ти зможеш приїжджати до нас на вихідні в гості.

— Правда? Як справжня сім'я? — очі Дани наповнилися сльозами надії.

— Як справжня сім'я, — підтвердила Єлизавета, обіймаючи її міцно. — Ти більше ніколи не будеш одна.

Пів року по тому в саду притулку Святої Покрови дзвенів дитячий сміх, наповнюючи повітря радістю. Дана в гарній блакитній сукні гралася на траві з шестимісячним Данилом. Тимофій і Єлизавета з Левом на руках спостерігали за ними з лавки, посміхаючись.

— Вона розквітла, — сказав Тимофій, дивлячись на дівчинку. — Більше немає того переляканого погляду зацькованого звірка.

— Вона чудова сестра для них обох, — посміхнулася Єлизавета.

Дана підбігла до них, тримаючи Данила за ручку, її очі сяяли.

— Тітко Елю, дядьку Тимо! Ми готові їхати додому?

— Так, люба, поїхали додому.

Помітили помилку — переплутане ім’я, описку, нестиковку? Виділіть, будь ласка, це місце в тексті, з’явиться кнопка «Повідомити» (або натисніть Ctrl+Enter). Ми читаємо кожне повідомлення.

Дана посміхнулася посмішкою, що стирала роки болю і самотності. У неї був дім, люблячі люди і два брати. Від того, щоб не мати нічого, вона прийшла до того, щоб мати все, що дійсно важливо в цьому житті.

Кінець історіїВи дочитали всі 8 частин. Що відчули наприкінці? Напишіть у коментарях — автору важливо.