Життя без прикрасУвечері він, звісно, не подивився. У будь-якого двору є своя здатність завалювати людину терміновими дрібницями. У Параски Яківни потік шланг від пральної машини, потім приїжджали майстри й зажадали відчинити підвал, потім у другому під’їзді хлопчисько примудрився запхати кросівок у сміттєпровід і здійняв такий лемент, ніби туди провалився сам. До сутінків Мирон Данилович згадав про люк лише дорогою назад, коли йшов додому з порожнім відром і ниючою спиною.
Ворона була там. Уже не кричала без упину, лише стояла на мокрій кришці під вечірньою мжичкою й дивилася в щілину. У цій мовчанці було щось гірше за ранковий галас. Мирон Данилович постояв біля під’їзду, насупився, але всередину все ж пішов.
Уночі він прокидався двічі. Спершу від вітру, що розгойдував на даху старе залізо, потім від короткого хрипкого каркання під вікнами. Він підвівся, відсунув фіранку й у жовтій плямі дворового ліхтаря побачив на люку нерухому чорну цятку. Птаха не пішла навіть уночі…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.