«Ви та сама?»: Суддя встав, побачивши відповідачку. Батьки рано раділи спадку

— Так, Ваша честь.

Андрій Вікторович встав і підійшов до моєї матері без тіні усмішки. Професійно, прямо, смертоносно.

— Пані Морозова, вам було вісімнадцять, коли народилася Аліна?

— Так.

— І ви добровільно залишили її у своїх батьків, коли їй було три місяці?

— Ну, це було не зовсім так...

— Так чи ні?

— Так, але...

— Дякую.

Андрій Вікторович дістав великий роздрукований календар.

— Ваш батько вів скрупульозні записи. Згідно з ними, за перший рік життя Аліни ви відвідали її чотири рази: на Новий рік, на Великдень, на її перший день народження і в одну випадкову суботу в липні. Це точно?

Обличчя Діани залилося фарбою.

— У мене було багато проблем. Я була молода. Намагалася підтримати кар'єру Сергія.

— Звісно. Давайте про це і поговоримо. Ваш чоловік був професійним хокеїстом, заробляв суттєві гроші. Вірно?

— Так.

— Згідно з податковими звітами, за свою кар'єру він заробив понад двадцять мільйонів, і все ж вам була потрібна щомісячна фінансова допомога від вашого батька.

— У нас були витрати.

— Витрати, які двадцять мільйонів не могли покрити? — Андрій Вікторович дістав банківські виписки. — Ваш батько переказував вам по п'ятдесят тисяч щомісяця, починаючи з малечку Аліни, протягом понад двадцяти років. Це понад п'ятнадцять мільйонів, пані Морозова. На що використовувалися ці гроші?

Пальмеров схопився.

— Заперечую. Це не має відношення до справи.

— Позивачі стверджують, що заслуговують на частку в спадщині. Я встановлюю, що вони вже отримали, — парирував Андрій Вікторович.

— Відхилено, — сказав суддя. — Відповідайте на запитання.

Діана засовалася на стільці.

— На життя. Оренда, їжа, звичайні речі.

— Ви працювали в цей час?

— Іноді. У магазинах.

— А ваш чоловік?

— Він пробував кілька бізнес-проєктів після закінчення кар'єри.

— «Пробував»? — повторив Андрій Вікторович. — Спорт-бар, який протримався одинадцять місяців. Тренерська компанія з нульовою кількістю клієнтів. Магазин атрибутики, який збанкрутував протягом двох років. І щоразу, коли один із них прогорав, ваш батько давав додаткові гроші понад щомісячну допомогу. Вірно?

— Він хотів допомогти... — слабо промовила Діана.

— Він хотів допомогти вам стати незалежними, — поправив Андрій Вікторович. — Але замість цього ви стали залежними. За останні десять років його життя скільки разів ви бачили свого батька?

— Я... Я не знаю. Кілька разів.

Андрій Вікторович дістав інший документ.

— Згідно з його календарем — вісім разів за десять років. Менше одного разу на рік.

У залі суду повисла тиша.

— І це ви називаєте поведінкою відданої доньки?

— Я була зайнята. У мене було своє життя! — запротестувала Діана.

— «Своє життя», — повторив Андрій Вікторович. — Воно включало дзвінок йому на день народження?

Мовчання.

— Я прийму це за «ні». На День батька, на Новий рік? Листівки, подарунки?

— Іноді, — прошепотіла Діана.

— Вірно, іноді. Пані Морозова, коли ви востаннє бачили свого батька до його смерті?

Довге мовчання....