Я не розумів, чому син велів мені вимкнути світло, доки не побачив, що відбувається в будинку

Якщо заяву приймуть, над ним встановлять опіку. Опікуном стане Марина. Будинок, рахунки, колекція годинників — усе перестане належати йому. А самого Матвія відправлять у пансіонат, звідки не можна вийти без дозволу опікуна.

Він акуратно склав папери назад, точно в попередньому порядку, і піднявся в майстерню.

Увечері Марина принесла таблетку.

Матвій поклав її на язик, підніс склянку до губ, удав, що проковтнув, і навіть вдячно кивнув. Донька постояла поруч, усміхнулася й вийшла.

Він виплюнув пігулку в долоню й прошепотів їй услід:

— Понад сорок років я збирав механізми, де деталь тонша за волосину, а ти вирішила, що я не зумію сховати таблетку від власної доньки. Марино, я ж сам учив тебе гратися в хованки. Невже ти справді думаєш, що я забув правила?

Потім він кинув таблетку в кухоль із водою. На стінках лишився мутний сірий осад. Для порівняння Матвій розчинив в іншому кухлі звичайні вітаміни зі старої банки, яку колись купував разом із Вірою: вода стала прозорою, з легким теплим відтінком.

На старому ноутбуці, підключеному через запасний телефон, він почав шукати відомості про сильні заспокійливі препарати, побічні ефекти, сплутаність свідомості й зорові галюцинації.

Віра в кутку спальні не була божевіллям.

Це були таблетки.

Розум не покидав його.

Його відбирали.

Тієї ж ночі в майстерні тихо завібрував маленький кнопковий телефон.

Той самий, який Кирило пів року тому, коли Марина тільки переїжджала до батька, непомітно вклав йому в руку на кухні.

— Сховай подалі. У коробку з найдрібнішими деталями. І заряджай час від часу. Нехай просто лежить.

— Кириле, ну ти перебільшуєш. Ми ж не в шпигунській історії.

— Тату, це не перебільшення. Це запас міцності. Я по роботі надто добре знаю, як швидко спокійне життя перестає бути спокійним. Хай краще телефон ніколи не знадобиться, ніж його не виявиться під рукою.

Телефон пів року пролежав у коробці з годинниковими гвинтами й пружинами.

До цієї ночі.

— Тату, не перебивай. Просто слухай. Часу мало.

Голос Кирила був жорсткий, сухий, майже чужий…