Я прийшла на зустріч із нареченим і його матір’ю, але їхня обізнаність щодо моїх доходів швидко змінила мої плани

Віктор поправив манжети сорочки. На його обличчі блукала поблажлива усмішка людини, яка ось-ось зірве джекпот. — Залишмо робочі моменти, — оксамитовим голосом промовив наречений. — Сьогодні ми святкуємо злиття двох родин. Мамо, обирай.

Підійшов офіціант, високий, із непроникним обличчям сфінкса. Він поклав перед ними меню, переплетене тисненою шкірою. Оксана Петрівна відкрила першу сторінку, і її брови поповзли вгору назустріч намальованим стрілкам. Світлана побіжно глянула на ціни. Салат із крабом — 2500, гаряче — від п'яти й до нескінченності.

— Так, люб'язний, — свекруха постукала нігтем по сторінці з таким звуком, наче дятел перевіряв дерево на міцність. — Несіть нам лобстера, найбільшого, щоб був свіжий, а не після заморозки. Потім устриці, дюжину, і ось це плато з морепродуктами. І чорну ікру, порцію, до неї млинці.

Офіціант незворушно водив ручкою по блокноту. — Що питимете? — уточнив він.

— Чай, той самий елітний, імператорський, і свіжовичавлені соки з чогось тропічного. Пітахая у вас є? Несіть, — скомандувала Оксана.

Віктор радісно підтакнув і замовив собі стейк із мармурової яловичини найвищої проби, тартар із тунця та порцію морських їжаків.

Світлана дивилася на цей атракціон небаченої щедрості з легким подивом. Вона чудово знала, що Оксана Петрівна працює на пів ставки гардеробницею в місцевому палаці культури, а всю пенсію витрачає на екстрасенсів. Віктор же востаннє приносив гроші додому ще за царя Гороха. «Отже, вирішили пустити пилюку в очі, — подумала Світлана. — Назбирали, мабуть, на один вечір. Хочуть показати, що не вдаряють обличчям у багнюку. Гаразд».

Щоб не виглядати білою вороною, Світлана замовила собі медальйони з телятини та овочі на грилі. Не найдешевший варіант, але на тлі майбутніх родичів її замовлення виглядало як обід спартанця. Поки несли їжу, Оксана Петрівна почала підготовку.

— Світлано, сподіваюся, ти розумієш, яка відповідальність лягає на твої плечі, — свекруха склала пухкі руки на столі. — Мій син — діамант, розумник, талант, перспективний управлінець. Йому потрібен надійний тил.

— Наскільки я пам'ятаю, цей діамант уже три місяці не може скласти резюме. Світлана відпила води зі склянки, дивлячись жінці просто в очі.

Віктор нервово хихикнув. — Світланко, ну ти ж знаєш, я чекаю відповіді від інвестора. Такі справи швидко не робляться. Я формую ідею.

— Ідея потребує комфорту, — вагомо додала мама. — Чоловік має творити в спокійній обстановці, без цього вашого запаху сироватки. Тому ми з Вітюшею порадилися й вирішили: після весілля ви переїжджаєте до твоєї трикімнатної, а не в ту халупу, яку ви зараз винаймаєте.

— Це логічно, — кивнув Віктор, погладжуючи скатертину.

— І ось ще що. — Оксана Петрівна подалася вперед. Її золоті сережки загрозливо хитнулися. — Весілля! Ми плануємо запросити 70 людей із нашого боку. Це потрібні люди, корисні зв'язки для Віктора. Ресторан має бути преміум-класу. Бюджет, як ти розумієш, солідний.

— Не розумію. — Світлана розрізала принесений медальйон. — Якщо зв'язки корисні для Віктора, логічно, що цей банкет оплачуєте ви.

Обличчя Оксани Петрівни пішло некрасивими червоними плямами люті. — Дитино, — прошипіла вона, забувши про світський тон. — Ми віддаємо тобі найкраще. Ми приймаємо тебе в інтелігентну родину, а ти рахуєш копійки. У тебе ж ціле виробництво.

Офіціанти почали виставляти на стіл страви. Лобстер завбільшки з невелику таксу загрозливо розкинув клешні в центрі столу. Навколо нього виросли гори устриць, ікорниця та пузатий чайник з імператорським чаєм. Хрускіт панцирів і плямкання перервали дискусію. Віктор і його мати накинулися на їжу з таким відчаєм, наче це була їхня остання вечеря перед засланням на копальні. Світлана їла свої медальйони повільно й спостерігала. Ось Оксана Петрівна намагається виколупати м'ясо з клешні, вимазуючи соусом дорогі каблучки. Ось Віктор втягує устрицю, кривиться, але ковтає, демонструючи статус. У цьому було щось жалюгідне й водночас відразливе.

Коли від морських гадів лишилися тільки розрізані панцири, а імператорський чай випили до останньої краплі, настав час важкої артилерії. Віктор витер губи серветкою, відкинувся на спинку стільця й багатозначно перезирнувся з матір'ю. Оксана Петрівна кивнула. Світлана очікувала чого завгодно: каблучки, пишномовного тосту, пропозиції все-таки скинутися на весілля, але подальші події вийшли за межі будь-якої адекватності. Наречений театральним жестом засунув руку у внутрішню кишеню піджака й дістав звідти щільну пластикову папку. Він поклав її просто поверх плям від устричного соусу на скатертині. Клацнула кнопка замка. Віктор витягнув стос паперів…