Життя без прикрас
— Я б такого перекладача вигнала! — раптом сказала дівчинка, яка протирала скло в машині Івана. — У вас там такий документ на задньому сидінні, він ваш бізнес поховає.
— Чого? — він відчинив вікно й витріщився на заправницю. — Чого ти вигадала, там узагалі документи китайською.
— От саме, китайською. А я кажу те, що прочитала. Якщо це ваш контракт, то ви дуже втратите.
— Тобі скільки років? Ти взагалі хто така, конкуренти, чи що, підіслали? — Іван опустив скло нижче, щоб краще роздивитися цю дівчинку, яка вже натирала лобове. — Може, ти поясниш нормально, га?
— Ні, я не від конкурентів, я сама по собі. Я Маша. Я тут працюю, заробляю мамі на операцію, мені тринадцять.
— Ха-ха, а китайську звідки знаєш? Ти взагалі мене не дуриш?
— Моя мама — перекладачка з китайської, він для неї взагалі як рідний, от вона мене й навчила. Я розумію, говорю, читаю, але ще й далі вчу.
— Ясно. У вас тут є де випити кави? Ходімо-но, ти, може, розкажеш, що ти там такого побачила?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.