Її змусили вийти заміж за загадкового герцога, але перша шлюбна ніч змінила її уявлення про нього

Навіть я, ледь устигнувши ввійти у світ придворних змов, розуміла значення цієї зустрічі. Духівник удовілої королеви був не просто священником. Йому довіряли зізнання найзнатніших родин, він знав таємні союзи краще за багатьох радників і вмів перетворювати почуті гріхи на невидимі важелі влади.

— Що могло знадобитися йому від пана де Ровеля? — спитав Рейнар.

— Це вам слід з’ясувати до світанку, — відповіла Агата й зачинила за нами двері.

Ми лишилися вдвох у вузькому ході, освітленому лише лампою. Далекі звуки палацу долинали сюди приглушено, ніби ми рухалися всередині його кам’яного скелета.

Я зупинилася за кілька кроків.

— Якщо батько досі тут, отже, все могло початися задовго до весілля.

— Я дійшов того самого висновку.

— На вашу думку, він шукав лише грошей і впливу чи мав іншу причину віддати мене вам?

Рейнар не став утішати поспішним запереченням.

— Не знаю. Але той, хто відправив вас до Вейлара, розраховував, що ви зламаєтеся після першого ж удару.

Він наблизився, і світло лампи різкіше окреслило його обличчя. На мить погляд герцога ковзнув до моїх губ, а тоді повернувся до очей. Рух був майже непомітним, але повітря знову стало щільнішим.

— Тепер вони побачать, що я не сам, — сказав він.

У цих словах говорила вже не лише стратегія. У них звучало рішення чоловіка, який визнав поруч із собою союзницю.

Здалеку долинув приглушений голос:

— Еліано, де ти?

Я скам’яніла. Батько не кликав мене з тривогою чи ніжністю. Він говорив тим стриманим тоном, який використовував щоразу, коли щось виходило з-під його влади й треба було повернути це раніше, ніж помітять сторонні.

Рейнар миттю загасив лампу. У темряві його рука безпомилково знайшла мою й відвела мене за вигин стіни, у неглибоку сліпу арку. Там ми ледве вміщалися вдвох. Поруч із холодним каменем я відчувала тепло його плеча й чула рівне дихання.

— Не змушуй мене ускладнювати все ще більше, — пролунав уже ближче голос батька.

Герцог нахилився до мого вуха.

— Не відповідайте.

Я беззвучно кивнула. До важких кроків батька додався шелест довгого вбрання й інша, обережніша хода. Агата не помилилася: поруч із ним ішов духівник.

— Поспіх рідко виправляє помилки, зроблені за одну ніч, — промовив священник м’яким, небезпечно спокійним голосом.

— Не вам нагадувати мені про помилки, — огризнувся батько. — Ви обіцяли діяти непомітно. Ви обіцяли, що все мине інакше.

Ці слова облили мене крижаною водою. Батько був замішаний. Можливо, не знав про отруєний напій і смерть Мартена, але брав участь у чомусь досить серйозному, щоб уночі шукати таємний хід разом із людиною, якій не належало тут бути.

Рейнар ледь стиснув мою долоню. Він теж зрозумів зміст почутого.

— Умова лишається незмінною, — відповів духівник. — Ваша донька має виконати те, заради чого її привели сюди.

— Я погодився на шлюб, щоб урятувати дім, а не втратити дитину у вашій придворній грі.

На коротку мить у голосі батька прозвучало щось майже людяне. Ця запізніла турбота лише посилила біль: навіть тепер він говорив про мене як про власність, яку не хотів утратити після вигідної оборудки.

— Дівчина не була ціллю, — безпристрасно пояснив священник. — Вона була ключем.

Рейнар затримав подих. Я вп’ялася пальцями в його руку. Ні посаг, ні договір, ні порятунок родини не були справжньою причиною весілля. Ключем, який вони збиралися використати, була я…