Її змусили вийти заміж за загадкового герцога, але перша шлюбна ніч змінила її уявлення про нього

Кроки зупинилися майже навпроти нашої ніші. Батько спитав, що станеться, якщо герцог почне підозрювати недобре.

— Він підозрює всіх і в усьому, — спокійно відповів духівник. — Саме тому досі живий. Але здогад не дорівнює доказу.

Я розрізняла шелест тканини об стіну й уявляла напружений профіль батька, хоч бачити його не могла.

— До третього удару дзвона дівчина має опинитися в старому крилі, — вів далі священник. — Там зберігається шукане.

— Чому ви не забрали це самі за стільки років?

— Деякі архіви можна відкрити силою, але знайдене в них визнають лише за участі носія крові й законного права. Завдяки шлюбу ваша донька може ввійти туди без обвинувачення у зламі й торкнутися того, через що двір здатен розколотися.

У грудях стало тісно. Отже, мене ввели до палацу не лише для поєднання двох домів. Моє весілля давало доступ до чогось давнього, багато років прихованого за замкненими дверима.

— А якщо Еліана відмовиться? — спитав батько.

— Тоді я поясню їй, що поставлено на карту.

Він говорив сухо й упевнено. У глибині душі батько й далі вважав, що має право змусити мене. Несподіванки в цьому не було, але остаточне підтвердження ранило сильніше за попередні здогади.

Священник порадив не тиснути надто грубо: Рейнар виявився уважнішим до молодої дружини, ніж вони розраховували. Поруч зі мною напружилася щелепа герцога.

— Його ставлення зміниться, коли він дізнається, ким була її мати, — додав духівник.

На мить усе інше зникло. Мати померла, коли я була дитиною. У пам’яті збереглися лише теплі руки, аромат лаванди й тиха старовинна пісня, яку вона співала в дощові вечори. Батько не дозволяв вимовляти її ім’я, називав спогади жіночою слабкістю й завжди обривав розмову.

— Це минуле давно поховане, — роздратовано кинув він тепер.

— У старих династіях минуле рідко погоджується лежати в могилі. Якщо герцогиня дізнається про походження раніше, ніж ми знайдемо архів, усе стане складніше.

Архів. Те саме місце, куди Агата відправила нас. Ми з Рейнаром одночасно усвідомили: противники теж знають про нього й уже шукають вхід.

Голоси почали віддалятися.

— Перевірте малу каплицю, — розпорядився батько. — Якщо донька з герцогом, рано чи пізно вони пройдуть там.

Ми чекали, доки стихне останній крок. Рейнар знову запалив лампу, прикривши полум’я долонею.

— Первісним шляхом іти не можна.

Я майже не чула його.

— Що духівник сказав про мою матір?

— Він знає більше за нас обох.

Я побачила вагання в очах чоловіка.

— Але вам відомо хоч щось.

Рейнар не став брехати.

— Я чув історію про жінку зі зниклої старшої гілки правлячого дому Северан. Після придворного перевороту вона зникла, і про її долю перестали говорити. До цієї ночі мені не спадало на думку пов’язати її з пані де Ровель.

— Ви вважаєте, моя мати належала до правлячої крові?

— Я вважаю можливим, що належала. А отже, належите й ви.

Коридор ніби хитнувся. Я сперлася об стіну. Дитинство в занепалому домі, поспішність батька, наполегливість духівника, весілля з герцогом і замкнений архів раптом склалися в один ланцюг. Його почали кувати задовго до мого народження.

— Подивіться на мене, Еліано.

Я підвела очі.

— Тепер розумієте, чому не можна лишатися самій ані на мить?

— Батько знав, — вимовила я. Це був не запит, а твердження.

Рейнар не пом’якшив правду втішною брехнею.

— Так. Принаймні достатньо, щоб привести вас саме сюди…