«За воду платитимеш 70%, а я 30! Ти миєшся частіше!» — заявив мені 52-річний наречений на третьому побаченні

На його фотографіях були сивина, уважний примружений погляд і добротний кашеміровий светр. Йому було 52 роки. В анкеті значилося: дизайнер міжнародної компанії, розлучений, діти дорослі. Серед інтересів — джаз, література й відверті розмови.

Листування одразу пішло легко. Вадим не дозволяв собі вульгарностей, не нав’язувався й писав без помилок. Він ставив доречні запитання про її справу, і Наталія відчувала, що її робота йому справді цікава. Її становище його, схоже, не бентежило. Він умів слухати й ділився міркуваннями про мистецтво та архітектуру. Поступово їй почало здаватися, що саме таку людину вона й чекала: дорослого чоловіка, з яким можна говорити на рівних.

Для першої зустрічі обрали тихий винний бар. Вадим не запізнився й приніс фрезії — невеликий, зі смаком зібраний букет, без показної пишноти. За його словами, він віддалено розробляв інтерфейси для великого закордонного бренду. Розповідь про роботу виходила красивою й невимушеною.

Він побіжно заговорив про два свої попередні шлюби.

— У якийсь момент наші дороги розійшлися. Квартири, майно — все залишилося їм. На мою думку, чоловік, якщо йде, має взяти лише валізу. Я цього правила дотримуюся.

Наталія подумала, що така позиція трапляється нечасто. Враження не зіпсувалося й до кінця вечора: Вадим замовив хороше вино, сам заплатив, провів її до таксі й не став шукати приводу потрапити до неї додому. Причепитися було ні до чого…