Жінки засуджували вибір сина й сміялися з його нареченої, але вже наступного дня їхня думка змінилася

— Ти на тому весіллі й сама не була. Та й Денис твій уже розлучився.

— Не пощастило йому, — відмахнулася Варвара. — Дівка трапилася нікудишня. Нині багато хто тільки й дивиться, як би заміж вискочити. А твоя яка? Красуня? Із хорошої сім’ї?

— Хороша, — сказала Галина Остапівна. — Добра, тиха. Працює медсестрою на судні, там вони з Назаром і познайомилися. Звичайна дівчина, без пихи.

— На судні? — Варвара пожвавішала недобре. — Значить, опинилася поруч, от він і одружився. У морі чоловік затужить — тут уже всяке буває.

— Не говори дурниць, — урвала її господиня. — Назар не з тих, хто хапає першу-ліпшу. Я їх бачила. Там усе по-справжньому.

Сусідка ще довго перемивала чуже життя. Вона знову й знову поверталася то до ресторану, якого в Назара не було, то до сукні, яка напевно виявилася надто простою, то до того, що без великого застілля шлюб нібито й не шлюб. Потім знову вихваляла свого сина, то будувала похмурі здогади про чужу невістку. Галина Остапівна слухала впіввуха. Вона не любила хвалитися Назаром, хоча пишатися було чим: строкову він відслужив моряком, потім ще п’ять років залишався за контрактом, повернувся міцним, зібраним, працьовитим. А Варварин Денис свого часу від служби ухилився й подався до міста, де займався перепродажем на ринках. Але вголос Галина Остапівна цього не згадувала. Кожна мати захищає свою дитину як уміє…