Життя без прикрасЗа два тижні Марія повернулася додому, і на душі в неї потеплішало. Не підвів-таки племінник. Картопля посаджена, Пушинка вдома, сита й задоволена, а на городі навіть моркву посіяно. Старенька віддала обумовлені гроші, але без настанови, звісно, не обійшлося:
— Ви б із Валькою краще продуктів купили. Не спускайте все на випивку.
— Нема вже Вальки, тьоть Маш. Вигнав я її. Вона мене перепиває, нащо мені таке щастя?
— Ну й правильно. Така жінка ні до чого.
До осені картоплиння пожухло: пора було виймати бульби із землі. А помічників усе не було. Тепер до лікарні потрапила Оксана. Син поїхав у відрядження, донька теж прихворіла. Діти обіцяли приїхати пізніше, зібратися й разом упоратися з городом. Марія чула їхні обіцянки, але чекати їй ставало дедалі важче: картопля давно достигла.
На Віктора вона не розраховувала. Після розриву з Валькою той майже безперервно пив. У тверезі дні ходив по гриби, набирав відерце й віз на ринок до районного центру. Повертався задоволений торгівлею — і знову напідпитку.
Тим часом у сусідів робота вже йшла: люди виходили на городи з відрами й лопатами. Погода підходяща, врожай дозрів, а в неї все в землі. Перележить же картопля, поки всі зберуться. Ні, вирішила Марія, треба самій братися до роботи…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.