Через два дні після народження доньки свекруха засумнівалася в її належності до родини, але лікар невдовзі розставив усе по місцях

За кілька днів Романові зателефонував Тарас, його давній приятель. Голос у нього був ніяковий, здавлений.

— Романе, розмова гидка, але я краще скажу сам. Олеся розносить по знайомих, що Оксана торік вечорами десь пропадала. Каже, її бачили в кафе з якимось мужиком, а дівчинка, цитую, «не вашої масті». Це вже дійшло до Мири й Антона, вони в шоці дзвонили мені.

— Маячня, — тихо сказав Роман.

— Я знаю, що маячня. Вони теж розуміють. Але далі це пішло до Ліди, а Ліда, сам знаєш, якщо почула, то завтра знатиме весь будинок.

Роман вимкнувся й залишився стояти в коридорі, наче його прибили до підлоги. Оксана вийшла зі спальні із Соломією на руках. Їй вистачило одного погляду на обличчя чоловіка, щоб скласти всю картину.

Вона дбайливо поклала доньку в ліжечко, бо пальці раптом затремтіли. Потім випросталася й промовила рівно, майже без інтонації:

— Чоловік у кафе був братом людини зі старої справи. Я брала в нього біологічні зразки. Ми сиділи біля вітрини, на найвиднішому місці, бо в кабінеті тоді фарбували стіни. Олеся про це чудово знала.

— Я тобі вірю, — глухо сказав Роман.

Він справді жодного разу не спитав, чи від нього дитина. Навіть не дозволив цій фразі вийти назовні. Але всередині в нього щось потемніло. Він перестав жартувати про підгузки, затримувався на кухні з телефоном, а вночі довго лежав із розплющеними очима.

Одного разу, переконавшись, що Соломія спить, він сів на край ліжка.

— Давай зробимо цей тест, — сказав він неголосно. — Просто отримаємо папір. Мама замовкне, Олеся вдавиться своїми натяками, Раїса перестане розсилати всякий бруд. Я не хочу, щоб це тривало.

Оксана дивилася в темряву. Для Романа ДНК-тест був інженерним рішенням: є тріщина — треба поставити опору, є сумнів — треба пред’явити розрахунок. Але вона надто довго працювала з генетичними висновками, щоб не чути підтексту.

— Папір підтвердить твоє батьківство, — сказала вона. — Але твоя мати сперечається не тільки з цим. Вона не сказала: «Це не твоя дитина». Вона сказала: «Не нашої крові». Відчуваєш різницю?

Роман мовчав.

— Це не просто обвинувачення мене в невірності. Це виклик усій вашій родинній легенді. Якщо їй так важлива кров, ми перевіримо кров. Повністю…