Життя без прикрасВона склала руки на грудях і спокійно вела далі:
— Тепер іди до спальні. На верхній полиці лежать спортивні сумки — ті самі дешеві, які ти купив по знижці. Діставай їх і збирай речі.
— Оксано, годі. Куди мені йти?
— Мене це більше не стосується. Можеш чекати на вокзалі, можеш сидіти під дверима в матері, доки вона не згадає, який вигляд має її син. Якщо хочеш, оселися в коробці з-під холодильника. Але за годину тебе в моїй квартирі бути не повинно.
Вона постукала пальцем по столу, підкреслюючи кожне слово. Тарас дивився на неї так, ніби тільки тепер помітив, що звична поступливість дружини мала межі.
— Якщо відмовишся йти, я сама викличу поліцію, — додала Оксана. — Ту саму, яку твоя мама щойно обіцяла викликати.
Після цих слів вона розвернулася й вийшла в коридор. Їй ще належало зібратися на роботу, де чекали зрозумілі й послідовні тварини. Їхні вчинки, хоч би якими дивними вони здавалися господарям, зазвичай мали значно більше логіки, ніж поведінка людини, яка оголосила себе фінансовим генієм.
Тарас іще кілька секунд стояв посеред кухні біля залитої кавою скатертини, потім мовчки попрямував до спальні. Незабаром звідти долинув шарудливий звук: він зняв із верхньої полиці спортивні сумки й почав складати речі…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.