Дівчину повели до лісу проти її волі, але невдовзі ситуація обернулася зовсім не так, як очікували нападники

Вона чула власний голос і не впізнавала його. У ньому було забагато страху. Перед очима майнув Назар: сонний, теплий, довірливий, який чекає маму. Потім Мирон біля воріт. Потім червона машина за кілька кроків, така близька й тепер ніби недосяжна.

Хлопець, якому вона дала ляпаса, підійшов упритул. Його обличчя стало злим і вдоволеним водночас. Він повільно потягнувся до ґудзиків на її блузці, навмисне розтягуючи кожен рух, ніби її переляк тільки веселив його.

— Не треба, — прошепотіла Оксана. — Чуєте? Не смійте.

— Досить балачок, — різко кинув він. — Час ділом зайнятися.

Він штовхнув її на траву біля узбіччя. Удар об землю вибив із грудей повітря. Над нею нависла темна постать, а за плечем нападника чорніли верхівки дерев. У цю мить Оксана раптом згадала про того, хто весь цей час був у її машині. Сірий супутник на задньому сидінні. Той, хто зазвичай їхав мовчки, поклавши морду на лапи, але завжди чув її голос.

Зібравши останні сили, вона крикнула:

— Граю! До мене!

Із прочиненого вікна машини вирвалася величезна сіра тінь. Хлопці не відразу зрозуміли, що відбувається. Вовк вискочив на дорогу майже безшумно, але його поява була такою раптовою, що всі троє завмерли. У світлі фар блиснули очі, шерсть на загривку піднялася, могутні лапи вдарили по землі.

Грай у два стрибки опинився поруч. Він з усієї сили врізався в нападника й збив його з Оксани. Чоловік покотився вбік, не встигнувши навіть захиститися. Вовк навис над ним і загарчав — глухо, низько, так, що цей звук ніби пройшов по землі.

Нападник спробував підвестися, але Грай знову кинувся на нього, схопив за одяг і плече, повалив назад, не даючи наблизитися до господині. Він діяв не як скажений звір, а як захисник, який точно знає, кого не можна підпускати. Чоловік закричав, закриваючись руками, а його приятелі миттю протверезіли…