Голова департаменту з усмішкою вигнав матір ветерана, пославшись на порожній бюджет. Сюрприз, який чекав на нього на ранковій нараді

Другий удар пролунав без зволікання. Звук металу, що рвався, різонув по вухах. Товста сталева запірна планка вирвалася з коробки.

Савчук позадкував до вікна. Паніка стиснула горло.

Третій удар поставив крапку. Верхня петля луснула. Величезна стулка впала всередину кабінету з глухим гупанням, здійнявши хмару пилу й трісок.

У кабінеті повисла дзвінка тиша.

Савчук стояв, втиснувшись спиною у віконне скло. Його руки тремтіли. Очі були прикуті до дверного прорізу.

Пил поволі осідав. У прорізі, топчучи ногами повалені двері, стояли четверо: двоє оперативників Слідчого комітету в цивільному одязі з бронежилетами під куртками, а між ними — кремезний боєць поліцейського спецназу в шоломі-сфері й чорній масці, який спокійно опускав на підлогу важкий тактичний таран. Трохи позаду них височів Максим Миколайович Мельник, командир Івана Кравця, у практичній польовій формі. Його важкі черевики з хрускотом ступили на уламки дверей і опустилися на ворсистий килим.

Савчук спробував ковтнути, але в роті пересохло.

— Ви… ви хто такі? — голос чиновника зірвався на писк. — Я викличу поліцію! Охорона! Вікторе!

Мельник не змінив виразу обличчя. Він зробив кілька розмірених кроків углиб кабінету. За ним рушили оперативники і боєць спецназу. Один спокійно підійшов до дверей у приймальню, кинув короткий погляд на заціпенілу секретарку і прикрив стулку. Другий висмикнув кабель стаціонарного телефона і забрав мобільний Савчука.

Савчук опинився в цілковитій ізоляції.

Максим Миколайович зупинився навпроти столу. Він подивився на розлиту каву, потім перевів погляд на Савчука. В очах командира була лише холодна порожнеча.

— Олександре Сергійовичу, — голос Мельника був тихим, майже буденним. — Гарна у вас звукоізоляція. Кажуть, до вас важко достукатися. Постанова Слідчого комітету в нас уже є.

— Що вам потрібно? — прохрипів Савчук. — Гроші? Беріть із сейфа! Тільки не вбивайте! Я державний службовець!

— Гроші, — Мельник важко зітхнув. Він повільно зняв тактичні рукавички і кинув їх на стіл. — Ми прийшли по інший борг.

Командир розстебнув нагрудну кишеню і дістав складений удвоє аркуш паперу. Це був офіційний бланк департаменту МОЗ — направлення на екстрену квоту для Івана Кравця…