Життя без прикрас— Роботу виконано, господине. Старший ввічливо простягнув Дінарі планшет для електронного підпису. — Нові замки вже надійно стоять.
Ось ваші ключі, всі п’ять комплектів запечатані в упаковку. — Дуже дякую, — Дінара з полегшенням розписалася. — Сміття все винесли?
— Усе, дочиста прибрали. Важкі, надійні сталеві двері з приємним звуком зачинилися. М’яко клацнув зовсім новий замок.
Раз, два, три, чотири повні оберти. Цей звук був для неї солодший за будь-яку музику. У квартирі нарешті зависла довгоочікувана тиша.
Це була не та напружена, дзвінка тиша перед черговим скандалом, а благословенна, густа тиша власного дому. Аліса невпевнено пройшла до своєї улюбленої кімнати. Деталі конструктора все ще валялися на підлозі, але чужого запаху брудних шкарпеток і дешевого дезодоранту Олега вже майже не відчувалося.
Відчинена навстіж кватирка швидко вивітрила останні рештки їхньої неприємної присутності. — Мамо! — тихо покликала дівчинка. — Що, рідна?
— Вони до нас більше не прийдуть? — Ніколи. Дінара впевненим кроком пройшла на свою кухню.
На столі сиротливо залишилися недопита чашка Олега й надкушений бутерброд Зінаїди Львівни. Дінара без жалю згорнула все це в сміттєве відро, взяла вологу ганчірку, засіб для чищення і з остервенінням витерла стільницю. Потім дістала з дальньої шафки свою улюблену порцелянову чашку, яку ховала останні два місяці, щоб Вітьок або Олег випадково її не розбили.
Вона із насолодою налила собі свіжого, запашного чаю. У телефоні голосно бренькнуло нове повідомлення від Олега. «Ти ще приповзеш, бо самій із дитиною важко, хто тобі цвяха заб’є?» — мовив текст…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.