Молода дружина шейха довго дотримувалася його заборони, аж поки одного дня не наважилася відчинити двері до підвалу

— Ідіть, — різко сказала Лейла. — Зараз.

— Я не залишу вас.

— Залишите. Інакше ми обидві залишимося тут.

— Але…

Лейла схопила її за руку. Хватка була слабка, але відчайдушна.

— Слухайте мене. Знайдіть людину за межами цього дому. Не дзвоніть із телефона, який він вам дав. Сховайте карту. І не їжте нічого, що він принесе вам після скандалу.

— Чому?

— Бо іноді він воліє, щоб жінки були тихими.

Згори грюкнули двері.

Марія вибігла в коридор, засунула засув, піднялася сходами так швидко, як могла, але біля верхніх дверей зупинилася.

За ними стояв Саїд.

Він тримав її телефон у руці.

— Я забув документи, — сказав він. — А ти, здається, забула моє попередження.

Марія не відразу зрозуміла, що плаче. Сльози текли по обличчю, але всередині все було сухе, порожнє.

— Там жінка, — сказала вона.

— Моя хвора дружина.

Він вимовив це так спокійно, що Марії захотілося закричати.

— Ти тримаєш її замкненою.

— Ти не розумієш наших сімейних справ.

— Це не сімейна справа.

Його обличчя змінилося. Вперше за весь час вона побачила не холодний контроль, а справжню лють.

— Ти приїхала сюди без нічого, Маріє. Я дав тобі дім, ім’я, гроші, захист. Я врятував твою матір. І тепер ти вирішила вчити мене, що є сімейною справою?

— Ти тримаєш людину в підвалі.

Він ступив крок ближче.

— Нижній рівень. Не підвал.

— Називай як хочеш.

Удар припав не кулаком — долонею. Але від несподіванки Марія вдарилася плечем об стіну. Перед очима спалахнули білі цятки. Телефон випав у неї з рук, але Саїд уже тримав його.

— Ти стаєш невдячною, — сказав він.

Марія мовчала, притискаючи долоню до щоки.

— Що вона тобі дала?

Серце вдарило в горло.

— Нічого.

— Маріє.

— Нічого.

Він швидко обшукав кишені її штанів. Карти пам’яті там уже не було: поки вона піднімалася, Марія встигла засунути її під внутрішній шов пояса, в маленьку дірку, де відірвалася підкладка. Саїд нічого не знайшов, але не заспокоївся.

— Завтра ти поїдеш до пустельного будинку. Без телефона. Відпочинеш. За тиждень підпишеш нові документи. Потім, можливо, я відправлю тебе до матері. Якщо будеш слухняною.

— А якщо ні?

Він нахилився до неї.

— Тоді всі дізнаються, що молода іноземна дружина шейха не витримала життя в Еміратах. Нерви. Ревнощі. Фантазії. Спроба нашкодити першій дружині. Повір, це звучатиме переконливо.

Марія подивилася йому в очі й раптом зрозуміла, що Лейла сказала правду: папери вже були готові.

Він відвів її до спальні й замкнув двері ззовні.

Першим бажанням було кинутися до вікна. Але спальня була на другому поверсі, під вікнами — кам’яна тераса й охорона. Другим — закричати. Але стіни були товсті, а в домі надто багато людей, звиклих не чути.

Марія змусила себе сісти на підлогу.

Дихати…