Собака не дозволяла нікому наблизитися до труни, і невдовзі люди зрозуміли, що це було не випадково

Віктор відступив на крок. Його обличчя, ще хвилину тому скорботне й зібране, стало чужим. Губи зблідли, очі метнулися до дверей, потім до двох чоловіків із ритуальної служби.

— Чого ви стоїте? — прошипів він. — Приберіть її!

Один із чоловіків, кремезний, із червоним обличчям і короткою шиєю, ступив уперед. Альма підвелася на ліктях і вишкірилася. Не кинулася. Не гавкала. Просто показала зуби так спокійно й страшно, що чоловік одразу зупинився.

— Слухайте, я до такої собаки не полізу, — пробурмотів він. — Ви самі її забирайте.

— Вона нікого не підпускає, — сказала якась бабуся в задньому ряду. — Господи, що ж це…

Марія спробувала встати, але ноги не слухалися. Сергій підхопив її під лікоть. Його долоня була тепла, шорстка, пахла тютюном і морозним повітрям. Він нічого не сказав, лише допоміг їй зробити крок.

— Альмо, дівчинко, — прошепотіла Марія. — Ну що ти? Лізонька там… моя дівчинка там…

На слові «там» у неї стиснуло горло. Вона не бачила Лізу після того, як та пішла з Віктором у п’ятницю ввечері. Не бачила в лікарні. Не бачила в морзі. Не бачила перед тим, як закрили кришку. Усе було як у каламутній воді: дзвінок серед ночі, голос колишнього чоловіка, чужий і рівний, слова «аварія», «удар», «не муч себе», «лікарі не радять дивитися». Потім коридор якоїсь контори, папери, які їй підсовували, таблетки у склянці, сусідка Галина, що тримала її за плечі, і Віктор, який повторював:

— Я все беру на себе. Тобі не можна зараз. Я батько. Я вирішу.

Він ніколи не вирішував нічого, крім того, де взяти гроші й кого звинуватити у своїх провалах. Але тієї ночі Марія не могла сперечатися. Тієї ночі вона лише дихала, і навіть це давалося важко.

Альма раптом перестала гарчати. Вона опустила морду до щілини між кришкою й боковою стінкою труни, заскімлила й почала дряпати лаковану поверхню лапою. Раз. Другий. Третій. Звук вийшов сухий, неприємний, ніби хтось шкреб нігтем по склу.

— Припини! — різко сказав Віктор.

Собака сіпнулася від його голосу, але не відійшла. Навпаки, вперлася ще дужче. Під її кігтями біла фарба пішла тонкими подряпинами. З-під кришки вибилася вузька смужка рожевої тканини.

Марія завмерла….