Життя без прикрасНа коротку мить усі звуки для Олега зникли, думки ніби зупинилися. Отже, Алекс справді не помилився. Його тривога була спрямована не проти жінки — пес намагався домогтися, щоб люди помітили небезпеку й допомогли їй. Те, чого не побачили охорона, апаратура й сама пасажирка, він якимось чином відчув раніше за всіх. Тепер Олег дивився на напарника вже не як на службового собаку: перед ним був той, хто фактично рятував два життя.
Ноші помчали терміналом до виходу. Голоси медиків лунали різко й квапливо, охоронці йшли попереду й звільняли дорогу серед пасажирів, валіз і багажних візків. Олег з Алексом трималися поруч. Навколо знову знявся гамір, але тепер цікавих відтісняли, не дозволяючи їм заважати. Жінка лежала з очима, затягнутими пеленою, і ледь помітно дихала, а один із парамедиків не відпускав її руки.
— Тримайтеся, ми вже майже дійшли. Ви впораєтеся, — повторював він.
Алекс біг поруч незвично збуджений, не переставав скиглити й постійно озирався на ноші. Олег відчував важкий клубок у горлі й не міг позбутися думки, що без цього гавкоту пасажирка просто продовжила б свій шлях, не підозрюючи про кровотечу. Колись пес виявив захований пакет із наркотиками в багажі, який минув сканери, і вже тоді вразив напарника безпомилковим чуттям. Усі попередні знахідки все ж пояснювалися навчанням, але нинішній випадок здавався майже неможливим.
Біля машини швидкої допомоги ноші підняли всередину. Попри біль, жінка повернула голову до Алекса. В її очах стояли сльози.
— Дякую, — прошепотіла вона…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.