Свекруха принизила мене при гостях, не підозрюючи, яку роль насправді відіграє мій батько

Вранці Оксана вийшла до сніданку, коли Галина Петрівна розповідала Денисові, що «ця дівка остаточно руйнує сім’ю». На столі стояли чашки, хліб, вистигла каша; все виглядало так буденно, ніби в цій квартирі не тривало розслідування крадіжки.

— Доброго ранку, — сказала Оксана спокійно. — Галино Петрівно, ви ж так переймаєтеся репутацією. Давайте зберемо сімейну раду. Покличемо ваших подруг, тих, що були тут учора. Моїх колег теж можна. Розкажемо всім, як ви продали гарнітур.

Свекруха вдавилася кавою.

— Що ти верзеш? Ти блефуєш.

Оксана поклала телефон на стіл і відкрила збережене листування. На екрані з’явилися слова Дениса: «Вона не повинна знати. Продамо її цяцьки».

Галина Петрівна зблідла.

— Це підробка. Зараз що завгодно можна змайструвати.

— Ні, — Оксана похитала головою. — Це ваше листування. І банківські операції теж ваші. А тепер ще одне: страхова служба вже готує документи до суду. Там ідеться не лише про крадіжку. Якщо ви намагалися приховати продаж і звалити все на мене, це вже окрема історія.

Денис схопився так різко, що стілець ударився об стіну.

— Ти зовсім з глузду з’їхала? Це моя мати!

— А я твоя дружина, — відповіла Оксана, не підвищуючи голосу. — Та сама, яку ви вдвох принизили на весіллі, а потім обікрали під час медового місяця.

Галина Петрівна схопилася за груди.

— Денисочку, викликай лікаря. Вона мене до смерті доведе. Гадюка, а не дружина.

Оксана відкрила теку, яку передав Тарас.

— Тут запити щодо незадекларованого доходу від продажу антикваріату. Вісім мільйонів — надто велика сума, щоб удавати, ніби її не було. І картярські борги Дениса теж спливли. Його начальник уже знає.

Денис зблід.

— Ти нас підставила.

— Ні. Ви самі все зробили. Я лише перестала мовчати.

У двері подзвонили. Денис сіпнувся. На порозі стояли двоє судових виконавців і слідчий.

— Галина Мельник, Денис Мельник, — промовив слідчий, розгорнувши документи, — на підставі ухвали суду проводиться арешт майна до з’ясування обставин: квартира, автомобіль, рахунки.

Галина Петрівна закричала вже без звичної театральності.

— Це вона! Вона батька підмовила! Ми нічого не крали!

Слідчий подивився на Оксану.

— Оксана Коваленко, ви підтверджуєте раніше надані пояснення?

— Підтверджую, — сказала вона. — І готова пройти будь-яку перевірку.

Денис раптом схопив її за руку й різко потягнув до спальні.

— Зараз же подзвониш батькові й скажеш, що все скасовується. Інакше я…

Він не договорив. У дверному прорізі з’явився Тарас. Він просто став і подивився на Дениса так, що той одразу розтиснув пальці.

— Не чіпайте її, — тихо сказав Тарас. — Роман Андрійович просив передати: наступного разу це буде не попередження.

Оксана подивилася на червоні сліди від пальців на руці. Її перший удар у відповідь влучив у ціль. Вона не втекла й не стала знову зручною. Але Галина Петрівна, навіть коли судові виконавці описували техніку, знайшла в собі сили нахилитися до сина.

— Дзвони начальникові ще раз, — прошепотіла вона. — Знайди когось, хто притисне цього сторожа. У нас теж є зв’язки. Ми не можемо так просто програти…