Свекруха зустріла Марину на порозі її квартири як чужу, а потім відмовилася пропускати всередину

Витягла із сумочки телефон і спокійно набрала потрібний номер.

— Добрий день, служба аварійного відкривання замків. Мені потрібен майстер зараз. Так, подвійний тариф влаштовує. Адреса: вулиця Садова, 45. Прошу встановити найважчу броньовану серцевину, яку тільки знайдете на складі. Замок має витримувати будь-який удар. Навіть ядерний. Чекаю на вас через 15 хвилин.

Вона скинула виклик, не звертаючи уваги на витягнуті обличчя присутніх, і набрала другий номер.

— Чергова частина? Це власниця квартири на вулиці Садовій, 45. У моїй квартирі перебувають сторонні люди. Незаконно утримують житло, псують майно. Прошу надіслати наряд. Документи на право власності в мене на руках.

Завершивши дзвінок, вона у три дотики відкрила застосунок охоронної фірми й натиснула тривожну кнопку виклику групи швидкого реагування.

— Ти… ти кого там викликаєш? — занервував Віктор, нарешті відриваючись від стільця. Його нахабний вигляд стрімко випаровувався.

— Наряд, Вітю, — холодно відповіла Марина, схрестивши руки на грудях. — У моїй квартирі перебувають абсолютно випадкові сторонні люди, які вчинили незаконне проникнення та рейдерське захоплення чужого житлового приміщення.

— Та я ж твій колишній наречений, у мене ключі є. Я не сторонній! — волав він, розмахуючи руками. — Ми ж майже одружені були.

— Ключі я тобі давала для поливання квітів і перевірки труб, а не для заселення свого табору й відкриття тут безплатного нічліжного притулку, — відрізала Марина, роблячи крок уперед і змушуючи Віктора відступити. — Раз ми тепер колишні, то статус у тебе один: зломщик.

Лариса на стільці зблідла, її чашка з глухим стуком опустилася на стіл.

— Вікторе, ти ж казав, що квартира спільна. Ти сказав, що ви її разом купували, — заверещала вона, хапаючи його за рукав.

— Спільна? — Марина розсміялася вголос. — Дитинко, щоб вона була спільною, Вікторові довелося б працювати, а не сидіти роками в пошуках себе. Цю квартиру я купила ще до знайомства з цим, із дозволу сказати, годувальником.

Із коридору долинуло войовниче гарчання Оксани Дмитрівни.

— Ти мого сина не ображай! Подумаєш, цяця яка приїхала. Та ми зараз самі в поліцію зателефонуємо, скажемо, що ти на нас напала. Ти взагалі у своїх відрядженнях гуляла! А Віктор страждав. Він має право на компенсацію.

Марина навіть не повернулася до свекрухи. Вона дістала із сумочки документи на квартиру, які завжди возила із собою…