Свекруха зустріла Марину на порозі її квартири як чужу, а потім відмовилася пропускати всередину

І тут із-за рогу з незалежним виглядом вийшов величезний смугастий кіт. Про нього в метушні виселення просто забули. Він сів посеред коридору, обвив лапи пухнастим хвостом і вимогливо нявкнув. Марина ляснула себе по лобі.

Вона прочинила двері на ланцюжок. Табір ще сварився біля ліфта.

— Гей, Вітю, ви кота забули? — гукнула вона.

Віктор обернувся, люто зиркнув і фиркнув:

— Це не наш кіт. Ми думали, що він твій.

І ліфт зачинився.

— Ну й добре, — вирішила Марина.

Вона зачинила двері й почала розглядати звірюку. Кіт підійшов, потерся могутньою щокою об її ногу й замуркотів, наче трактор.

— Назву тебе Барсиком, — констатувала Марина. — Ти такий самий круглий і смугастий.

Барсик задоволено примружився, приймаючи ім’я й нове керівництво. Марина скинула туфлі й подалася до ванної. Вона ввімкнула воду, нарешті передчуваючи гарячу ванну й заслужений відпочинок у своїй власній квартирі, вільній від паразитів.

За годину, коли вона, загорнувшись у рушник, заварювала свіжий чай, у нові непробивні двері несміливо подзвонили. Марина напружилася: «Невже повернулися?» І, ляпаючи босими ногами, попрямувала до дверного вічка.

На майданчику стояв високий симпатичний чоловік у пристойному одязі, явно не схожий на родича Віктора. Марина повернула замок і прочинила двері.

— Добрий вечір. Пробачте, заради Бога. — Чоловік винувато усміхнувся. — Я ваш новий сусід із дев’ятого поверху. Нещодавно переїхав. У мене два тижні тому кіт вискочив у під’їзд. Такий смугастий, звати Рижик. Мені сусідка Світлана Сергіївна сказала, що він начебто прибився до ваших мешканців, але ті дверей не відчиняли.

Із-за спини Марини пролунав вимогливий нявкіт, і Барсик, упізнавши голос господаря, вальяжно викотився на сходовий майданчик. Чоловік засяяв і підхопив важкого кота на руки.

— Рижику! Знайшовся, волоцюго! Дівчино, я навіть не знаю, як вам дякувати. Ви мені члена родини повернули.

Марина неохоче віддала тварину, встигнувши прикипіти до неї за годину.

— А я його ледь собі не залишила, — усміхнулася вона. — Барсиком назвала.

Чоловік розсміявся, і в його очах блиснув щирий інтерес.

— Барсик йому теж пасує. Слухайте, як подяку за порятунок кота дозвольте запросити вас завтра на вечерю. Мене, до речі, Максим звати. Тільки заклад обирайте ви. Бо я в цьому районі поки що жодного нормального ресторану не знаю.

Марина подивилася на Максима, на його відкрите обличчя, на кота, що муркотів, перевела погляд на свій порожній передпокій, із якого назавжди виметено минуле.

— Марина. — Вона простягнула руку. — Я із задоволенням покажу вам пару чудових місць.

Коли в житті з гуркотом зачиняються одні броньовані двері, відтинаючи все непотрібне, неодмінно відчиняються інші. Головне — вчасно поміняти замки.