Величезний собака залишився з дитиною на подвір’ї, і невдовзі його поведінка змусила матір насторожитися.

Олеся потім не раз намагалася відновити ті хвилини по секундах.

І щоразу ловила себе на одному й тому самому: їй здавалося, що вона відвернулася від доньки зовсім ненадовго.

Насправді вона й не відходила далеко. Кухонні двері залишалися розчиненими, з мийки глухо шуміла вода, мокрі тарілки стояли на стільниці.

А на подвір’ї, в траві, сиділа однорічна Соломія.

Дівчинка зосереджено перекладала свої іграшки з місця на місце, щось белькотіла своєю дитячою мовою й іноді сміялася сама до себе.

Неподалік від неї тримався Вихор — великий дорослий доберман, якого до дому привезли лише кілька днів тому.

Олеся ще не встигла звикнути ані до його розмірених важких кроків, ані до насторожених очей, у яких ніби постійно жила пам’ять про пережите.

Вона помічала, як пес обирає місце не випадково: лягає так, щоб бачити подвір’я, двері й будь-який рух у домі.

У цьому було щось охоронне, майже вартове, але не зле…