Він приніс додому знайду, певен, що врятував звичайного собаку, та невдовзі почав сумніватися

Ветеринари припустили, що він міг загубитися, відстати від матері або бути нею відкинутим. Імовірно, лисеня довго блукало саме, аж поки не забралося на будівельний майданчик і не опинилося серед битої цегли. Як саме воно вкрилося таким товстим шаром бруду і скільки часу там пробуло, ніхто не знав. Загадкою залишалося й те, як малюкові вдалося вижити в пилюці, холоді та безперервному гуркоті техніки.

Стан Рудика залишався тяжким, і лікарі не давали обіцянок. Але дихання поступово ставало рівнішим, а в згаслому погляді з’явилася слабка цікавість, яку персонал вважав добрим знаком. З кожним днем його рухи ставали впевненішими, а погляд — живішим, хоча слабкість ще довго нагадувала про пережите на будівельному майданчику.

Богдан і його товариші не змогли просто повернутися до роботи й забути про те, що сталося. У наступні дні вони кілька разів приїжджали до клініки після зміни, ніяково зупинялися біля дверей і насамперед розпитували про Рудика. Чоловіки намагалися триматися спокійно, але кожну відповідь лікаря слухали з такою увагою, ніби йшлося про близьку істоту.

Кожна новина про одужання тішила робітників. Богдан згадував нерухомий згорток на своїх колінах, і навіть звістка про те, що Рудик упевненіше підводить голову, помітно змінювала вираз його обличчя.

За тиждень лисеня вже могло твердо стояти на лапах. Його шерсть розпушилася й засяяла насиченим рудим кольором. Очі більше не здавалися згаслими: вони уважно стежили за кожною людиною, яка входила до приміщення. Разом із силами поверталися цікавість і природна обережність.

Невдовзі з’ясувалося, що Рудик має пустотливу й доволі зухвалу вдачу. Він перестав нерухомо лежати й почав досліджувати все, до чого міг дістатися. Лариса, спостерігаючи за його швидкими рухами й настороженими вухами, сміялася, що молодий лис уже напевно обмірковує втечу до лісу й майбутні походи по чужих курей…