Я повірила поясненням чоловіка про прописку, аж поки літня хатня робітниця не показала мені дивну знахідку

День почався похмуро. За вікном нависло сіре небо, і навіть при ввімкнених лампах квартира залишалася сутінковою. Галина Петрівна прийшла рівно о десятій, зняла пальто, перевзулася й пов’язала фартух.

Зазирнувши на кухню, вона здивувалася: Оксана була вдома. Зазвичай на цю годину господиня вже працювала, а сьогодні сиділа за столом у домашньому одязі, пила каву й дивилася в телефон. Мабуть, ранкову зустріч скасували або Оксана взяла пів дня. Галина Петрівна розпитувати не стала.

— Доброго ранку, Оксано Вікторівно.

Оксана кивнула, не підводячи очей від екрана. Хатня робітниця почала роботу з ванної: вимила дзеркало й раковину, замінила рушник.

Потім вона перейшла до спальні, застелила ліжко й витерла пил. Руки звично займалися ділом, а думки йшли своїм ходом. Як почати? Відразу заявити, що Богдан водить додому жінку? Чи обережно сказати, що вона дещо помітила? Галина Петрівна двічі поверталася на кухню — спершу по засіб для чищення, потім — щоб сполоснути ганчірку.

Обидва рази Оксана залишалася за столом. І обидва рази Галина Петрівна вже збиралася заговорити, але не наважувалася. Утретє вона почула, як господиня підвелася, пройшла до передпокою й почала надягати пальто.

Іде. Якщо зараз вона вийде, слушний момент буде втрачено. Витерши долоні об фартух, Галина Петрівна поспішила до передпокою.

Оксана стояла перед дзеркалом і застібала ґудзики.

— Оксано Вікторівно! — неголосно покликала її хатня робітниця.

Господиня обернулася.

— Так?

— Це не моя справа, і ви маєте право попросити мене не втручатися. Але ваш чоловік щось від вас приховує. Учора ввечері він кинув ключі на кухонний стіл, коли я протирала стільницю. На ключі від вхідних дверей я побачила рівну поперечну позначку — ось тут, біля основи, коло голівки.

На власному ключі Галина Петрівна показала місце, де був слід.

— Я тридцять років працювала в майстерні при господарському магазині й робила дублікати. Такі позначки можуть з’являтися, коли оригінальний ключ фіксують у лещатах копіювального верстата. Судячи зі сліду, із цього ключа, ймовірно, робили копію. Можливо, вона знадобилася вашому чоловікові для чогось цілком звичайного. Але я вирішила, що ви повинні знати.

Оксана завмерла, не прибираючи руки з ґудзика. Кілька секунд вона нічого не відповідала.

— Може, він загубив свій ключ і зробив запасний? — нарешті припустила вона, але в голосі вже чулася невпевненість.

— Може бути. Тільки ще один запасний комплект лежить у вашій шухляді в передпокої. Він міг просто попросити його.

Галина Петрівна ненадовго замовкла, опустила очі й усе-таки продовжила:

— Є ще дещо. Раніше я мовчала, бо не була певна. Але одного разу, коли вас не було, я побачила біля дверей чуже взуття. Маленькі жіночі туфлі, бежеві. А минулого тижня знайшла на поличці під дзеркалом сережку — золотий цвяшок із камінцем. Не вашу.

Оксана стояла нерухомо. Пальто було застібнуте, сумка висіла на плечі, але жінка ніби заціпеніла. За кілька секунд вона тихо промовила…