Дитяча хірургиня Марина вже підписувала виписку, коли дівчинка смикнула її за халат

— Вона не давала нам жити, — сказала Наталія. — Ти щовечора: «Оля, Оля». Ти в спальні тримаєш фотографію своєї…

Наталія сіпнулася в руках оперативника. Хвіст розтріпався.

— Я два роки розгрібала чуже життя. Я хотіла своє. Своє, розумієш?

— Виведіть її, — сказав Шульга.

Її вели коридором, а вона говорила, говорила, говорила про кохання, про жертву, про те, що її підставили, і голос її віддалявся. Цок-цок, скрип на повороті. Цок-цок, тихіше, тихіше.

Потім грюкнули двері ліфта, і стало чутно, як у кінці коридору працює телевізор. Мультики. Хтось із дітей дивився мультики, і звідти долинав іграшковий сміх.

Віктор опустився на підлогу, просто біля дверей, спиною вздовж одвірка, униз, як осідає мішок. Шпалери з єдинорогами лежали поруч…