Після дитбудинку сироті не було куди йти, але в домі літньої жінки, яка його прихистила, вночі його розбудили дивні звуки

— Хороша дівчина, добра, це видно, — сказала потім господиня. — Дивись, Льошо, не проґав її.

Вони швидко зближувалися. Лариса часто приходила, готувала разом зі Світланою Романівною, заприятелювала з Максимом. Через неї той познайомився з її однокурсницею Марією. Тепер дві пари разом гуляли містом, вибиралися на концерти й у кіно.

У день випуску Олексій отримав диплом із відзнакою, а потім просто в актовій залі став перед Ларисою на одне коліно. Жодного пишного дійства він не влаштовував: дістав невелику коробочку з каблучкою, на яку витратив свою першу серйозну премію.

— Ларисо, ти вийдеш за мене?

— Так! — голосно відповіла вона й зі щасливими сльозами кинулася йому на шию.

Однокурсники й викладачі зааплодували — це були перші вітання. До весілля вирішили почекати рік: хотілося як слід підготуватися, а Олексієві після навчання ще належало стати на ноги.

Після коледжу Олексій влаштувався механіком у великий автоцентр, а вечорами, як і раніше, займався спільною платформою з Максимом. Тепер вона приносила відчутний дохід і збирала тисячі користувачів. Максим поновився в університеті на заочному відділенні, продовжував працювати на себе й розвивав стосунки з Марією. Дім теж змінювався разом із їхнім життям: Олексій і Максим капітально відремонтували дах, замінили вікна, оновили опалення. У дворі Олексій збудував альтанку, де теплими літніми вечорами всі збиралися пити чай, дивитися на зорі й говорити про майбутнє.

За кілька місяців до весілля Олексія й Лариси Максим оголосив про своє рішення:

— Ми з Марією теж одружимося. Тільки оселитися хочемо окремо, щоб вас не обтяжувати. Я вже пригледів неподалік маленьку квартиру.

— Ще чого! — заперечила Світлана Романівна. — У такому домі всім місця вистачить. Є флігель, живіть там. Я давно збиралася привести його до ладу.

На тому й зійшлися. Олексій із Максимом узялися за флігель, облаштовуючи житло для майбутньої родини Максима. Працювали після основних справ і у вихідні, у кожну дрібницю вкладали душу.

Навесні вирішили відсвяткувати обидва весілля разом, у травні, серед квітучих яблунь. Дівчата вибирали вбрання, молоді люди замовляли каблучки, а Світлана Романівна взяла на себе клопоти про урочистість.

Весільний день видався теплим і сонячним, наче природа теж благословляла обидві пари. У дворі розставили столи й встановили арку з живими квітами. Привітати приїхали друзі з коледжу й університету, колеги, сусіди. Були й колишні учні Світлани Романівни — вони раділи за улюблену вчительку та її родину.

Під аркою Олексій із Ларисою та Максим із Марією обмінялися каблучками, присягнули одне одному в коханні. Проста церемонія зворушувала до глибини душі. Святково вбрана, щаслива Світлана Романівна благословила молодят; потім почалися застілля, вітання й танці.

Надвечір гості потроху розійшлися. Молоді пари ще танцювали під тиху музику, а Світлана Романівна, вмостившись у своєму улюбленому кріслі, з тихою радістю дивилася на них. Поруч сів Віктор Григорович, який уже давно став близьким другом родини.

— Про що думаєте, Світлано Романівно?

— Про несподівані повороти життя. Ще два роки тому я була самотньою старою, майже розореною. Тепер дім повен молоді, відразу два весілля… Стільки щастя, що важко повірити.

— Ви його заслужили, — усміхнувся він. — Своєю добротою, відкритим серцем.

Вона похитала головою.

— Часто згадую, як Олексій уперше прийшов до мене. Чому постукав саме в мої двері? Випадковість? А може, усе мало скластися саме так: онукові, який збився з дороги, потрібні були приклад, підтримка. Мені — нова родина. І всім нам — можливість навчитися прощати, приймати, любити безкорисливо.

Віктор Григорович замислено подивився на тих, хто танцював.

— Можливо. Зустріч, після якої змінюється стільки доль, важко назвати випадковою.

Коли вечір закінчився, Максим і Марія пішли до відремонтованого флігеля. Олексій із Ларисою піднялися нагору, до кімнати, яка тепер належала їм обом. Світлана Романівна повільно пройшла затихлим домом, вимкнула світло на веранді й сіла на ґанку.

Повний місяць сріблив гілки яблунь, удалині співала нічна пташка. Світлана Романівна дякувала Господу за те, що не залишилася без допомоги, що в її житті з’явився Олексій, повернувся Максим, прийшли ці чудові дівчата. На схилі літ вона пізнала родину, де поряд зі спорідненістю є спільні цінності, підтримка й готовність поступитися своїм заради близьких…