Життя без прикрасДружина чоловіка спробувала забрати собаку додому. Вона розуміла, що псові важко, що він утомився, промок, майже не відпочивав. Вона говорила з ним лагідно, гладила по спині, кликала за собою, намагалася посадити в машину. Але вівчарка впиралася лапами, викручувалася, тягнулася назад до лікарні. Якоїсь миті він навіть загарчав — не зло, а відчайдушно, ніби боявся, що його відвезуть надто далеко від того, кого він мусить охороняти.
Жінка не впоралася. Тоді приїхав син. Йому вдалося заспокоїти пса, втримати його й посадити в машину. Вівчарка не переставала озиратися на лікарняні вікна, поки автомобіль від’їжджав. Здавалося, на цьому його чергування біля стін лікарні мало б закінчитися.
Але минуло лише кілька годин.
Німецька вівчарка знову з’явилася біля входу. Ніхто не бачив, якою дорогою він повернувся і скільки сил витратив, щоб знайти шлях назад. Він просто стояв там, мокрий, утомлений, але впертий, як у ту мить на дорозі, коли не дозволив швидкій проїхати повз.
Пес знову дивився на двері й чекав. І всі, хто знав цю історію, вже не дивувалися. Вони розуміли: для нього лікарня була не чужою будівлею, а місцем, де перебувала людина, заради якої він одного разу зупинив цілу машину швидкої допомоги.
Наступна історіяЯ вийшла заміж за чоловіка старшого за себе, змирившись із безпліддям, але за два місяці обстеження відкрило дивну правдуЯке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.