Марина прийшла готувати будинок загиблого сина до здавання в оренду, але там про її родину знали більше, ніж вона сама

Далі йшли банківські документи. Гроші йшли з рахунку компанії до фірми під назвою «ОМД-Сервіс». А ще були записи розмов. Віктор записував зустрічі, у яких сам брав участь. Ілля відкрив останній за датою файл, і на нашій кухні пролунав голос мого сина.

— Романе, я востаннє питаю, що таке «ОМД-Сервіс». За 14 місяців туди пішло 3 560 000. За які роботи? На об'єктах ніхто про цих людей навіть не чув.

Я вхопилася за край столу. Голос був такий звичайний, живий, трохи втомлений, наче Віктор сидів у сусідній кімнаті й розмовляв телефоном. Ліза відразу взяла мене за руку, міцно стискала пальці.

Почувся інший голос, спокійний, із роздратуванням.

— Вікторе, ти собі вже навигадував. Консультації. Залучені фахівці. Звичайні витрати.

— Консультації від фірми, у якої замість офісу пустир. Я туди їздив, Романе, особисто.

Кілька секунд ніхто не говорив. Потім Ткач відповів уже інакше.

— Ти думаєш, якщо в тебе все за правилами, тобі нічого не буде. Ти хоч розумієш, скільком людям зараз заважаєш? Облиш це, про родину подумай.

— Ти мені погрожуєш.

— Раджу. Ти багато чого не знаєш навіть про те, що у тебе вдома відбувається.

На цьому запис закінчився. Я трохи посиділа, намагаючись заспокоїти дихання, потім обійняла Лізу за плечі.

— Ходімо, моя хороша, тобі завтра вставати.

Вона пішла зі мною, але вже біля ліжка спитала:

— Бабусю, у нас усе буде добре?

Я поправила їй ковдру, поцілувала в чоло й відповіла:

— Буде, Лізонько, спи.

Сказала впевнено, хоча сама тієї миті жодної впевненості не відчувала.

Коли повернулася на кухню, Ілля сидів перед екраном блідий.

— Бабусю, подивися, ось ця фірма «ОМД-Сервіс». Тато зберіг документи про її власників.

Я наділа окуляри й нахилилася до ноутбука. Роман Ткач. Нижче — другий співвласник, 40% частки. Олег Матвійович Дубровський.

Я прочитала ім'я ще раз. Олег, чоловік Любові, той самий, який нещодавно стояв біля дверей із майстром із замків і зазирав мені через плече, намагаючись розгледіти, що відбувається в будинку. Олег Матвійович Дубровський — ОМД. Навіть назву фірми було складено з його ініціалів.

Я згадала записку Віктора. Хтось із родини передає відомості. Але Олег не просто щось розповідав Романові. Він разом із ним володів фірмою, на яку йшли гроші з компанії мого сина.

Перед очима відразу постала нова машина Любові, їхня торішня поїздка, кухня, яку вона так докладно показувала мені на Катиному дні народження. Тоді я пораділа за неї, подумала, що добре люди влаштувалися. Тепер дивилася на банківські перекази й зовсім інакше згадувала ту розмову.

Лише одного не могла зрозуміти. Любов знала чи її теж обманювали? Я пам'ятала її на весіллі Світлани в синій сукні зі сльозами на очах. Пам'ятала, як вона обіймала сестру. Мені важко було повірити, що та сама жінка тепер свідомо допомагає забрати в її дітей будинок.

Але ж саме ця Любов квапила з продажем. Вона збиралася забрати дітей. А якби діти опинилися в них, Олег дістав би можливість через дружину впливати й на рішення щодо їхньої спадщини, будинку, частки в компанії, всього, що залишив Віктор.

— Ілле, завтра зранку треба зробити кілька копій і відвезти Миколі Григоровичу, — сказала я.

Він подивився на мене.

— Давай зараз скопіюємо.

Так і зробили. Не стали відкладати, зберегли все у трьох різних місцях — і правильно зробили.

Наступного дня після обіду я заїхала до будинку Віктора по решту речей Іллі й побачила, що скло в задніх дверях вирізано. Усередині все було перевернуто. Шухляди висунуті й вивернуті на підлогу. Подушки розкидані, речі з шаф лежали купами, а в кабінеті перекинули цілий стелаж. Шукали ретельно, по всьому будинку.

Зник старий ноутбук, зникли папери й синя папка з результатом дослідження ДНК Іллі. Не було й чорного зошита, який ми після копіювання залишили серед документів у кабінеті.

Я стояла посеред цього безладу й мимоволі притиснула руку до грудей. Червона флешка була зі мною, висіла на шнурку поруч із натільною іконкою. Хтось перерив кімнати сина, намагаючись дістатися до його доказів, а вони весь цей час були в мене під кофтинкою.

Микола Григорович двічі прослухав записи, уважно переглянув скопійовані сторінки зошита й довго сидів мовчки, склавши руки перед собою. Потім підвів на мене очі…